ОСТЮК — ЕТИМОЛОГІЯ

очевидно, акаючий варіант форми *осте́нці, спорідненої з остю́к, ость «довгі шерстини хутра», о́стень «острога»;

очевидно, похідне утворення від кість, яке могло зазнати семантичного зближення з остю́к;

українська назва зумовлена наявністю остюків на нижніх квіткових лусках стоколоса (Вісюліна–Клоков 99; Нейштадт 121);

бр. [касцю́лька] «вусик житнього або ячмінного колоса»;

псл. ostü, що, мабуть, спочатку означало «кістка»;

споріднене з лит. akštìs «дерев’яний вертел», akstìs «вертел для наколювання риби під час коптіння», [akstyns] «колючка», лтс. aksts «тс.; гостряк», гр. ἀκοστή «ячмінь», гот. ahs «колос», лат. acus «ость; голка»;

іє. *ak῀-tei;

р. ость, бр. асцю́к, [о́сцень, асцю́лька], восць «ость», во́сці «остень», [о́сці] «тс.», др. остьнъ, остьнь «гостряк, ріг; колючка, жало; гостра палиця», п. ość «остюк; риб’яча кістка», oścień «рогатина; остень», ч. ost’ «ость», osten «голка, гостряк», слц. ost’ «ость», osteň «голка, колючка, гостряк», вл. wosć «шпилька, гостряк», wost (бот.) «будяк, чортополох», нл. wósć «гребінь для розчісування льону», полаб. våstnü «прядка», vistǝn «кілочок», болг. осте́н «палиця, якою поганяють худобу», м. остен «тс.», схв. о̀стан «жало; ості; гарпун», о̏стве «остень, тризубець», о̏ствӣште «ручка остеня», слн. óst «гостряк, гострий кінець», ósten «колючка»;