ОСТЬ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. ostü, що, мабуть, спочатку означало «кістка»;

споріднене з лит. akštìs «дерев’яний вертел», akstìs «вертел для наколювання риби під час коптіння», [akstyns] «колючка», лтс. aksts «тс.; гостряк», гр. ἀκοστή «ячмінь», гот. ahs «колос», лат. acus «ость; голка»;

іє. *ak῀-tei;

р. ость, бр. асцю́к, [о́сцень, асцю́лька], восць «ость», во́сці «остень», [о́сці] «тс.», др. остьнъ, остьнь «гостряк, ріг; колючка, жало; гостра палиця», п. ość «остюк; риб’яча кістка», oścień «рогатина; остень», ч. ost’ «ость», osten «голка, гостряк», слц. ost’ «ость», osteň «голка, колючка, гостряк», вл. wosć «шпилька, гостряк», wost (бот.) «будяк, чортополох», нл. wósć «гребінь для розчісування льону», полаб. våstnü «прядка», vistǝn «кілочок», болг. осте́н «палиця, якою поганяють худобу», м. остен «тс.», схв. о̀стан «жало; ості; гарпун», о̏стве «остень, тризубець», о̏ствӣште «ручка остеня», слн. óst «гостряк, гострий кінець», ósten «колючка»;

очевидно, акаючий варіант форми *осте́нці, спорідненої з остю́к, ость «довгі шерстини хутра», о́стень «острога»;

разом з тим не виключено, що первісною є звукова форма без початкового г;

очевидно, результат видозміни деетимологізованої форми [госте́ць] «тс. Си; ревматизм суглобів», зближеної з ость;

назва зумовлена тим, що колоскові луски суцвіття ковили загострені або витягнуті в довге остюкоподібне закінчення, а нижні квіткові луски мають довгі остюки (Вісюліна–Клоков 101);

похідне утворення від ость;

можливо, виникло з *остька, похідного від ость;

неясно, про яку саме траву йдеться;

споріднене з лит. ãšutas, ašutaĩ «волосінь, кінський волос», лат. acus «гостряк, голка», acuo «гострю, загострюю», гр.ἄκανος «будяк»;

корінь os-, наявний також у слові (г)острий ‹ іє. *ak῀- «тс.»;

псл. osъtъ;

р. осо́т, бр. асо́т, п. ч. oset, слц. ôstie «будяк», вл. wóst, нл. woset, полаб. våstăc (*osъtьcь), болг. [осѣ́тъ], схв. о̀сат, слн. osát, стсл. осътъ, осотъ;