ОРТОДОКСАЛЬНОМУ — ЕТИМОЛОГІЯ

ортодо́кс «той, що неухильно дотримується певних переконань, напрямів, учень; правовірний»

запозичення із західноєвропейських мов;
нім. orthodóx «ортодоксальний; правовірний», фр. orthodoxe, англ. orthodox «тс.» походять від пізньолат. orthodoxus, що зводиться до гр. ὀρϑόδξος «правовірний, який має правильну думку», утвореного з основ прикметникаὀρϑός «правильний, прямий, справжній», яке пов’язується з дінд. ūrdhvá- «високий», várdhati «піднімає», та іменника δόξα «думка», пов’язаного зδοκέω «здаюся добрим; думаю, вірю»;
р. ортодо́кс, бр. артадо́кс, п. ortodoks, ortodoksa, ч. слц. ortodox, вл. ortodoksija, болг. ортодо́ксия, ортодокса́лен, м. ортодо́ксен, схв. ортодо̀ксиjа, слн. ortodoksíja;
Фонетичні та словотвірні варіанти

ортодокса́льний
ортодо́ксія
Етимологічні відповідники

Слово Мова
orthodox «тс.» англійська
артадо́кс білоруська
ортодо́ксия болгарська
ortodoksija верхньолужицька
ὀρϑόδξος «правовірний, який має правильну думку» грецька
ūrdhvá- «високий» давньоіндійська
ортодо́ксен македонська
orthodóx «ортодоксальний; правовірний» німецька
orthodoxus пізньолатинська
ortodoks польська
ortodoksa польська
ортодо́кс російська
ортодо̀ксиjа сербохорватська
ortodox словацька
ortodoksíja словенська
ортодокса́лен українська
orthodoxe французька
ortodox чеська
прикметникаὀρϑός «правильний, прямий, справжній» ?
várdhati «піднімає» ?
δόξα «думка» ?
зδοκέω «здаюся добрим; думаю, вірю» ?
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України