ОРАЛО — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
ора́ти «обробляти землю плугом, сохою»
псл. orati, orjǫ;
споріднене з лит. árti, ariù «орати», лтс. ar̂t, aŗu, лат. aro, arāre, гр. ἀρόω «орю», сірл. airim «тс.», гот. arjan «орати», тох. А В āre «плуг», вірм. araur «тс.», двн. art «зоране поле», а також, можливо, з лит. ìrti «розходитись у різні боки», стсл. орити «розв’язувати, пускати (на воду)», укр. розори́ти;
іє. *ar- «орати»;
р. ора́ть, бр. ара́ць, др. орати, п. orać, ч. orati, слц. orat’, вл. worać, нл. woraś, болг. ора́, м. ора, схв. о̀рати, слн. oráti, стсл. орати;
Фонетичні та словотвірні варіанти
відо́р
«відплата оранням»
за́ори
«краї поля, які з трудом заорюються через утрамбованість землі»
зао́рини
«тс.»
зі́рки
«край ниви, де закінчуються борозни»
зо́рак
«стертий леміш»
зо́рки
«тс.»
зо́рок
орак
«орна земля на узбіччях гір»
ора́ло
«знаряддя для оранки, рало»
ора́льник
«орач»
орани́на
«орання; рілля»
орани́ця
«рілля; [земля, не орана кілька років; поле, яке треба орати; зоране поле; оранка] О»
о́ранка
«орання; рілля; [час орання]»
о́ранник
«орач»
ора́тай
ора́тель
«тс.»
ора́ч
ора́чка
«оранка»
орба́
«орання»
оре́ний
«зораний»
о́рний
перео́р
«переорювання»
перео́рок
«переоране місце на дорозі»
підора́ти
«зорати трохи»
приора́ти
«при оранні захопити частину чужої землі»
приора́тися
«при оранні дійти до якогось місця»
розо́р
«заглибина, яка утворюється плугом після певного прийому орання»
(у сполученні ора́ти в розор)
розо́ра
«розор; межа між двома зораними полями, проведена плугом, або між грядками, зроблена заступом»
ўорка
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ара́ць | білоруська |
| ора́ | болгарська |
| worać | верхньолужицька |
| araur «тс.» | вірменська |
| arjan «орати» | готська |
| ἀρόω «орю» | грецька |
| art «зоране поле» | давньоверхньонімецька |
| орати | давньоруська |
| *ar- «орати» | індоєвропейська |
| aro | латинська |
| ar̂t | латиська |
| árti | литовська |
| ìrti «розходитись у різні боки» | литовська |
| ора | македонська |
| woraś | нижньолужицька |
| orać | польська |
| orati | праслов’янська |
| ора́ть | російська |
| о̀рати | сербохорватська |
| airim «тс.» | середньоірландська |
| orat' | словацька |
| oráti | словенська |
| орити «розв’язувати, пускати (на воду)» | старослов’янська |
| орати | старослов’янська |
| розори́ти | українська |
| orati | чеська |
| orjǫ | ? |
| ariù «орати» | ? |
| aŗu | ? |
| arāre | ? |
| А В āre «плуг» | ? |
ора́ти «кричати»
імовірно, в основі лежить іє. *ōr-/or- «говорити, звати»;
очевидно, споріднене з дінд. вед. ā́ryati «вихваляє», гр. ἀρή (атт. ἀρᾱʹ) «молитва»,ἀράομαι «молюся, благаю»,ἀρύω «кричу, говорю», лат. ōro, ōrāre «говорити, просити», лтс. urdêt «шуміти, бурмотіти», вірм. uranam «заперечую», хет. arii̯a «запитувати, подібно оракулу», aruwa(i̯)- «шанувати»;
псл. oriti «лунати»;
р. ора́ть, м. ори се «розлягається, відлунюється», схв. о̀рити се, о̀рим се «відлунюватися», слн. óriti «звучати, лунати»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| uranam «заперечую» | вірменська |
| ἀρή «молитва» (атт. ἀρᾱʹ) | грецька |
| ā́ryati «вихваляє» | давньоіндійська |
| *ōr-/or- «говорити, звати» | індоєвропейська |
| ōro | латинська |
| urdêt «шуміти, бурмотіти» | латиська |
| ори «розлягається, відлунюється» | македонська |
| oriti «лунати» | праслов’янська |
| ора́ть | російська |
| о̀рити | сербохорватська |
| óriti «звучати, лунати» | словенська |
| о̀рим «відлунюватися» | українська |
| arii̯a «запитувати, подібно оракулу» | хетська |
| ā́ryati «вихваляє» | ? |
| ἀράομαι «молюся, благаю» | ? |
| ἀρύω «кричу, говорю» | ? |
| ōrāre «говорити, просити» | ? |
| aruwa(i̯)- «шанувати» | ? |
ра́ти «рити, копати»
очевидно, результат контамінації слів ри́ти і ора́ти;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ри́ти | українська |
| ора́ти | українська |
ора́ва «юрба, натовп; [гамір Ж]»
заслуговує на увагу гіпотеза (Варбот РР 1974/3, 100–103) про зв’язок з каш. orava «толока під час орання» і далі з псл. orati «орати, обробляти землю»;
припускалась можливість запозичення без уточнення джерела (Преобр. I 654–655), комі-зирянське походження (Кононов ИАН ОЛЯ 1966/3, 228);
пов’язувалося з реве́ть (Горяев 240; Потебня у Горяева);
зіставлялося з р. ора́ть «кричати», укр. [ора́ти] «тс.», схв. о́рити се «відлунюватися» (про звук), лат. ōrāre «говорити», дінд. ā́ryati «вихваляє» (Фасмер III 147; КЭСРЯ 312; Unbegaun BSl 52, 173; Mikl. EW 225);
єдиної етимології не має;
р. ора́ва «велика кількість людей; [велика і багатодітна сім’я; скупчення якихось тварин, комах; артіль; крикун]», бр. ара́ва «багато людей (тварин)»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ара́ва «багато людей (тварин)» | білоруська |
| ā́ryati «вихваляє» | давньоіндійська |
| orava «толока під час орання» | кашубський |
| ōrāre «говорити» | латинська |
| orati «орати, обробляти землю» | праслов’янська |
| ора́ть «кричати» | російська |
| ора́ва «велика кількість людей; [велика і багатодітна сім’я; скупчення якихось тварин, комах; артіль; крикун]» | російська |
| о́рити «відлунюватися» (про звук) | сербохорватська |
| се «відлунюватися» (про звук) | сербохорватська |
| ора́ти «тс.» | українська |
| реве́ть | ? |
ора́тор
запозичення з латинської мови;
лат. ōrātor «промовець» є похідним від ōro «говорю, благаю, молюсь», можливо, спорідненого з дінд. ā́ryanti «хвалять», гр. гомер. ἀρή атт. ἀρα «молитва», вірм. uranam «я заперечую», псл. oriti «лунати», укр. [ора́ти] «кричати»;
р. болг. м. ора́тор, п. ч. orator, слц. слн. orátor, схв. о̀ра̄тор;
Фонетичні та словотвірні варіанти
оратор
(1642)
ора́торство
ора́торствувати
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ἀρα «молитва» | аттічний |
| ора́тор | болгарська |
| uranam «я заперечую» | вірменська |
| ἀρή | гомерівське |
| ἀρή | грецька |
| ā́ryanti «хвалять» | давньоіндійська |
| ōrātor «промовець» | латинська |
| ора́тор | македонська |
| orator | польська |
| oriti «лунати» | праслов’янська |
| ора́тор | російська |
| тор | сербохорватська |
| orátor | словацька |
| orátor | словенська |
| ора́ти «кричати» | українська |
| orator | чеська |
| ōro «говорю, благаю, молюсь» | ? |
орі́х «пропуск в оранці»
результат фонетичної видозміни (випадіння г) у слові огрі́х «тс.», зближеному з горі́х або, можливо, з основою слова ора́ти;
бр. [арэ́х] «тс.»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| арэ́х «тс.» | білоруська |
| огрі́х «тс.» | ? |
| горі́х | ? |
| ора́ти | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України