ОКАРА — ЕТИМОЛОГІЯ
ока́ра «дегенерат О; докір Ж»
очевидно, похідні утворення від ка́ра (кара́ти) (див.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
ока́рити
«дуже лаяти, ганьбити»
окаря́тися
«переживати, журитися»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ка́ра (кара́ти) | ? |
ока́р «щось величезне»
очевидно, запозичення з польської мови;
п. okara «високий віз; все велике й не-зграбне», можливо, походить від нім. Hochkarre, утвореного з прикметника hoch «високий», спорідненого з дангл. hēah, гот. hauhs «тс.», тох. А koc «високо», В kauc «тс.», лит. kaukarà, kaũkaras «гора», псл. kuča (‹*koukja), укр. ку́ча, та іменника Karre «тачка, візок», що походить від лат. carrus «тс.» (SW III 729–730);
варіанти [огва́ра, охва́ра] могли виникнути з німецької форми без польського посередництва;
п. okara разом з ч. kara виводилось також (Matzenauer 264, 399) безпосередньо від лат. carrus «віз» або нім. Karre, Karren «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
огва́ра
ока́ра
охва́ра
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| hauhs «тс.» | готська |
| hēah | давньоанглійська |
| carrus «тс.» | латинська |
| carrus «віз» | латинська |
| kaukarà | литовська |
| Hochkarre | німецька |
| Karre | німецька |
| okara «високий віз; все велике й не-зграбне» | польська |
| okara | польська |
| kuča (‹*koukja) | праслов’янська |
| ку́ча | українська |
| kara | чеська |
| hoch «високий» | ? |
| А koc «високо» | ? |
| kauc «тс.» | ? |
| kaũkaras «гора» | ? |
| Karre «тачка, візок» | ? |
| огва́ра | ? |
| охва́ра | ? |
| Karren «тс.» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України