ОГИР — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення з тюркських мов;

тур. aygir, [ajkir, öjgür] «жеребець», узб. уйг. айгир «тс.» розглядаються як афіксальні похідні від кореня *ай-, *аб-, *ad-, *аз-, компонентом значення яких є «збуджуватись похіттю, покривати» (про тварин);

виводиться також (Słuszkiewicz JP 34, 266) від тур. öğür «табун; невчений кінь»;

р. [оге́р], бр. во́гер, п. ogier, ogiera, [ogra], болг. айгѣ́р, м. ст. а́jгар, схв. àjгӣр «тс.»;

неясне;

здебільшого вважається запозиченням з германських мов;

пор. свн. ors, ros, двн. hros, ros, дфриз. hors, англ. horse, пгерм. *hrossa «кінь»;

помилково пов’язувалося (Bern. I 26; Кобилянський Гуц. гов. 85) з огир «жеребець», запозиченим з тюркських мов, хоч не виключена можливість семантичної взаємодії і конвергенції назв вір і о́гир, внаслідок чого постала форма е́вір;

необґрунтоване й пов’язування з іє. *ǎrіа- (*ег-, *егі-) «самець» (Соболевский РФВ 65, 416–417), з іє. *er-/or«приводити в рух, збуджувати», псл. oriti «руйнувати» (Moszyński PZJP 238–239) або з дінд. árvant- «швидкий» (Ильинский РФВ 66, 269–270);

р. [opь] «нутряк; жеребець; мерин», р. ст. орь «кінь», п. orz, horz, ч. (поет.) oř «тс.»;