ОБІТОВАНИЙ — ЕТИМОЛОГІЯ
обі́т «урочиста обіцянка, зобов’язання, клятва» (кн.)
псл. obětъ ‹ *obvětъ тлумачиться (Фасмер III 99; Преобр. I 634; Mikl. EW 388) як утворене з префікса ob- і іменникової основи *větъ «вислів» (пор. др. вѣтъ «угода; порада»);
очевидно, первісне *obvětъ «огороджена гілками ділянка», пов’язане з *obvětiti «обставити (позначити) гілками», похідним від větь (věta) «гілка, прут»;
р. болг. обе́т, др. обѣтъ, п. ст. obiata, obieta, obiet «обітниця; жертва», ч. obět’ «жертва», слц. obet’ «тс.», м. обетован «обіцяний», схв. обѐтован «тс.», о̀бетовати «обіцяти», стсл. обѣтъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
обі́тнє
«жертва Ж; поминальний обід О»
обі́тний
«обіцяний»
(кн.)
обі́тни́ця
«обіцянка, обіт»
обі́тній
«тс.»
обітова́ний
«обіцяний, заповітний»
(кн.)
обі́тувати
«обіцяти, давати обіт, клятву»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| обе́т | болгарська |
| обѣтъ | давньоруська |
| обетован «обіцяний» | македонська |
| obiata «обітниця; жертва» | польська |
| obieta «обітниця; жертва» | польська |
| obiet «обітниця; жертва» | польська |
| obětъ ‹ *obvětъ «вислів» | праслов’янська |
| обе́т | російська |
| обѐтован «тс.» | сербохорватська |
| obet' «тс.» | словацька |
| обѣтъ | старослов’янська |
| о̀бетовати «обіцяти» | українська |
| obět' «жертва» | чеська |
| *obvětъ «огороджена гілками ділянка» | ? |
| *obvětiti «обставити (позначити) гілками» | ? |
| obiata «обітниця; жертва» | ? |
| obieta «обітниця; жертва» | ? |
| obiet «обітниця; жертва» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України