ОБРУЧИКИ — ЕТИМОЛОГІЯ
обру́ч
псл. obrǫčь «зап’ястя, браслет, кільце», утворене з прийменника ob «навколо» й основи іменника rǫka «рука»;
р. о́бруч, бр. абру́ч, др. обручь, п. obręcz, ч. слц. obruč, вл. wobruč, нл. hobruc (hobryc) «зап’ястя», болг. о́бръч «обруч», схв. о̏брӯч, слн. obróč «тс.», цсл. обрѫчь «кільце»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
обру́че
обру́чик
обручи́нка
«тс.»
обру́чка
«перстень»
обручкова́тий
обручкува́ти
«окільцювати»
обру́чник
«наречений»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| абру́ч | білоруська |
| о́бръч «обруч» | болгарська |
| wobruč | верхньолужицька |
| обручь | давньоруська |
| hobruc «зап’ястя» (hobryc) | нижньолужицька |
| obręcz | польська |
| obrǫčь «зап’ястя, браслет, кільце» | праслов’янська |
| о́бруч | російська |
| ч | сербохорватська |
| obruč | словацька |
| obróč «тс.» | словенська |
| обрѫчь «кільце» | церковнослов’янська |
| obruč | чеська |
| ob «навколо» | ? |
| rǫka «рука» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України