ОБО — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. *(h)evo, перший член якого є вказівною часткою *(h)e індоєвропейського походження (пор. лат. e-qui-dem «можливо», гр. εκείνος «той», дінд. a-sáu «той», ав. hau «цей»), яка, очевидно, походить від займенника (Мельничук Структ. слов, реч. 210–211; Bern. I 260);

другий член *-vo, *-v- пов’язаний з укр. [обо];

існує також припущення про зв’язок слова з давніми підсилювальними частками займенникового походження (Ильинский Сложи, местоим. 120–126; Otrębski SO 12, 284);

в українських говорах, можливо, є запозиченням з польської і словацької мов;

р. beo, п. [hew] «от», [hewo, naw] «тс.», ч. мор. [hev (hevaj)] «тут», слц. [hev], вл. hew, нл. hewi, схв. ево «тс.», стсл. ѢЕО;

псл. о, ob, obь;

первіснішим є ob, яке перед приголосними спростилося в о;

результат злиття двох (або й трьох) давніших прийменників: іє. *obhi, до якого зводяться дінд. abhí «до, через, з-», ав. aibī, aivi «тс.», дперс. abiy «до», лат. ob «до, перед, для, за», op- (в operio «закриваю», із op- і основи дієслова *u̯erio, спорідненого з лит. àtveriu «відкриваю», псл. *vorta, укр. ворота; oportet «треба, слід» із op-/ob- і основи дієслова *vortēre/vertere «обертатися», спорідненого з псл. *v^ьr̥těti, укр. верті́ти), та іє. *opi (*epi), що виступає в лит. apiẽ «про, навколо», арі-, арý-, ар- «о-, об-», лтс. ар «біля, навколо», дінд. арі «також, сюди, при, в», ав. аірі «також, до, в», гр. ἐπί, ἔπί «на», ὀπίσ(σ)ω «позаду, назад», іон. атт. ὄπίσϑε(ν) «за, позаду»;

з огляду на давнє значення «по обидва боки» псл. ob(ь) зіставляється також з псл. oba «обидва», лат. ambi- «навколо», гр. ἀμφί «тс., біля» (іє. *ambhi);

р. о, об, обо, бр. а, аб, аба, др. о, объ, п. о, ст. ob, ч. о, ob, слц. о, ob-, вл. wo, wob, нл. wo, wob, hob, болг. о, об, оби, м. об-, схв. о, ст. об, слн. о, ob, стсл. о, об;