НИЦІ — ЕТИМОЛОГІЯ

назва зумовлена тим, що верба розмаринолиста, як і верба сланка, є невисоким кущем (Федченко–Флеров 303–304);

пор. р. [ни́цые ло́зы] «верба сланка», бр. ні́цая лаза́ «шелюга»;

складне утворення з основ ни́ций «низький» і лоза́;

р. ницело́з «верба розмаринолиста; [верба сланка]», бр. [ніцaлаза] «верба розмаринолиста», п. [nicłoza] «вид лісового куща»;

споріднене з лтс. nīca «місцевість униз по річці», дінд. nīcaḥ «низький», nyaṅ, nyañc- «обернений униз», nīpaḥ «який лежить глибоко внизу», двн. nidar «униз», снн. nûgel, nîgel «(головою) вперед, ниць (упасти)»;

псл. nicь «обернений униз», з давнішого *nikъ «низ»;

р. ниц «ниць», бр. ніц «тс.; [виворіт]», др. ниць «який падає обличчям униз, розпростертий на землі», на нице «навиворіт», п. [nyć] «ниць» (з укр.), [nicmo, nicma, nićma] «тс.», nice «виворіт, спід», ч. ст. níc «схилений до землі, обернений обличчям униз», nící, nicí «тс.», слн. (v)níc «навзнак», стсл. ниць «який падає (або лежить) обличчям униз», ницє «ниць», ниць «тс.»;

щодо семантики пор. низькозо́рий «короткозорий», низькоо́кий, [низьки́й на о́чі] «тс.»;

фонетичний варіант до ни́ций «низький» (можливо, з бр. ні́цы «понурий»);

менш переконливе зіставлення (Machek ESJČ 543) з гр. ϰτοίνᾱ «оселя»;

може бути пов’язане з тінь, стіна́ (іє. *ts-›*s- :*st- : *t-);

іє. *sk῀аi-/sk῀ǝi-/sk῀ī-;

споріднене з лтс. sejs «тінь», дінд. chāyā́ «тінь, блиск», перс. sāya «тінь, захист», гр. σϰιᾱʹ «тінь», σϰηνή «намет», σϰιερός «тінистий»;

псл. sěnь;

р. се́ни, бр. се́нцы, др. сѣни, п. sień, [sieni], ч. síň «зал», ст. sieň «сіни, зал», слц. sieň «тс.», болг. ся́нка «тінь», м. сеница «альтанка; (заст.) намет», схв. се̏ница «альтанка», се̑нка «тінь», слн. sénca «тінь», стсл. сѣнь «тінь; намет»;

через церковнословʼянську мову запозичено з грецької;

гр. Καλλίνικος, Καλλένικος утворене від прикметника καλλίνικος «той, хто здобуває (святкує) славну перемогу; переможний», що складається з основ прикметника καλός «красивий» та іменника νίκη «перемога», спорідненого з лит. apnìkti «атакувати» або з псл. nісь «пониклий обличчям до землі», укр. ни́ций;

р. Калли́ник, бр. Калі́нік, болг. Калини́к, стсл. Каленикъ, Калиникъ;