НЕДОУЧЕНИХ — ЕТИМОЛОГІЯ
учи́ти
псл. učiti, пов’язане чергуванням голосних з *-vyknǫti (пор. укр. зви́кнути);
корінь uk-/uč- (пор. укр. нау́ка);
споріднене з дінд. úcyati «є звичним, знаходить задоволення, має звичку», ṓkas «задоволення», вірм. usanim «учусь, привчаюсь», гот. biūhts «звичний», гр. ἔυϰηλος «спокійний, звичний», прус. jaukint «тренувати, практикувати», лит. jaukìnti, jaukіnù «привчати, приручати», jaũkas «приманка», jaukùs «лагідний, тихий», лтс. jūkt «звикати»;
іє. *euk-/ouk-/ūk- «привчатись, звикати, довіряти»;
припускається також спорідненість з лат. uхоr «дружина» ‹ *uс-sōr, паралельного до *sve-sōr «сестра» (Meillet BSL 32, 8–9; Веnveniste BSL 35, 104–105; Ernout–Meillet I 1341; Коген ИОРЯС 23/1, 22);
р. учи́ть, бр. вучы́ць, др. учи́ти, укъ «навчання», п. uczyć, ч. učiti, слц. učit’, вл. wučić, нл. hučyś, wucyś, болг. у́ча «учу», м. учи «учить», схв. у̀чити, слн. učíti, стсл. оучити;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вивча́ння
вивча́ти
вивча́ючий
ви́вчений
ви́вченість
ви́вчення
ви́вчити
ви́учений
ви́ученик
ви́учити
(ся)
ви́учка
виу́чуваний
виу́чування
виу́чувати
(ся)
відучи́ти
(ся)
віду́чувати
(ся)
довча́ння
довча́ти
(ся)
довчи́ти
(ся)
доу́чений
доучи́ти
(ся)
доу́чування
доу́чувати
(ся)
за́вуч
завча́ння
за́вче́ний
завче́но
завчи́ти
(ся)
зау́чений
зау́чено
заучи́ти
(ся)
зау́чування
зау́чувати
(ся)
навча́льний
навча́льник
навча́льно
навча́ння
навча́ти
(ся)
навча́ючий
на́вчений
навчи́тель
навчи́ти
(ся)
нау́ка
науко́вець
науко́вий
науко́вість
науко́во
науча́ння
науча́ти
(ся)
науча́ючий
нау́чений
научи́ти
(ся)
не́вук
невче́ний
недовче́ний
недовче́ність
недо́ук
недоу́чений
недоу́чка
не́у́к
неу́кий
неу́кість
не́у́цтво
не́уцький
неу́че́ний
неу́чий
обуча́ти
обучи́ти
перевча́ти
перевчи́ти
перенавча́ння
перенавча́ти
перена́вчений
перена́вчення
перенавчи́ти
переучи́ти
переу́чування
переу́чувати
піду́чений
підучи́ти
піду́чування
піду́чувати
повідуча́ти
повча́льний
повча́ти
повчи́ти
поуче́нець
поучі́ння
поу́чний
«тс.»
привча́ння
привча́ти
при́вчений
привчи́ти
приуче́ний
«здобутий»
приу́чення
приучи́ти
приу́чувати
провча́ти
про́вчений
провчителюва́ти
провчи́ти
проуча́ти
проу́чений
проучи́ти
проу́чувати
розу́чений
розучи́ти
розу́чно
розу́чуваний
розу́чування
розу́чувати
свуча́ть
«вивчати»
у́вчити
у́кий
«учений, навчений»
уча́щий
«той, хто навчає»
уча́щийся
«той, хто навчається»
учбо́вий
уче́бний
«навчальний»
уче́бник
«підручник»
уче́вний
«мова викладання»
(у сполученні уче́вна мо́ва)
у́че́нє
«навчання, вивчення»
уче́ний
(вче́ний)
у́чени́к
учени́цтво
у́чени́ця
уче́ність
(вче́ність)
уче́ння
(вче́ння)
учи́лище
учи́лищний
учи́льний
«навчальний; учбовий»
учи́телів
(вчи́телів)
учи́тель
(вчи́тель)
учи́телька
(вчи́телька)
учителькува́ти
учи́тельство
(вчи́тельство)
учи́тельська
учи́тельський
учи́тельчин
учи́тельша
(вчи́тельша)
учителюва́ння
(вчителюва́ння)
учителюва́ти
учи́тися
учі́нка
«навчання»
учі́ння
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| вучы́ць | білоруська |
| у́ча «учу» | болгарська |
| wučić | верхньолужицька |
| usanim «учусь, привчаюсь» | вірменська |
| biūhts «звичний» | готська |
| ἔυϰηλος «спокійний, звичний» | грецька |
| úcyati «є звичним, знаходить задоволення, має звичку» | давньоіндійська |
| ṓkas «задоволення» | давньоіндійська |
| учи́ти | давньоруська |
| укъ «навчання» | давньоруська |
| uхоr «дружина» | латинська |
| jūkt «звикати» | латиська |
| jaukìnti | литовська |
| jaukіnù «привчати, приручати» | литовська |
| jaũkas «приманка» | литовська |
| jaukùs «лагідний, тихий» | литовська |
| учи «учить» | македонська |
| hučyś | нижньолужицька |
| wucyś | нижньолужицька |
| uczyć | польська |
| učiti | праслов’янська |
| *-vyknǫti (пор. укр. зви́кнути) | праслов’янська |
| jaukint «тренувати, практикувати» | прусська |
| учи́ть | російська |
| у̀чити | сербохорватська |
| učit' | словацька |
| učíti | словенська |
| оучити | старослов’янська |
| učiti | чеська |
| *euk-/ouk-/ūk- «привчатись, звикати, довіряти» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України