НАЧИНИ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
поча́ти
псл. počęti (‹*po-čьnti), počinati, na-, za-, похідні від *čęti, пов’язаного чергуванням звуків з konьcь «кінець», konъ «кін»;
споріднене з лтс. cītiês (‹*kinties), cìnîtiês «боротися», дінд. kannaḥ «молодий», гр. καινός «новий, молодий, свіжий», лат. re-cēns «свіжий, молодий, новий», ірл. cinim «випливаю, розпочинаюсь», cét- «перший», гал. cintu- «тс.»;
зіставляється також (Schuster-Šewc 1110–1111) з псл. čędo «чадо, дитина»;
р. [поча́ть], начать, бр. пача́ць, др. почати, п. począć, ч. počíti, слц. počat’, вл. počeć, нл. póceś, болг. по́чна «почну», м. почне «почне», схв. по̀че̄ти «почати», слн. počétі, цсл. почѧти, стсл. почѧти;
Фонетичні та словотвірні варіанти
всча́тися
«початися»
зача́ло
зача́ти
зача́ток
зача́ття
«зародження, виникнення»
за́чи́н
зачина́льник
зачина́ння
зачина́тель
зачина́ти
зачи́нщик
надпоча́ти
надпочина́ти
«тс.»
надча́ти
«почати»
нача́ло
нача́ти
нача́ток
«початок; намір»
начи́н
«початок»
начина́тель
«ініціатор»
начина́ти
поча́тки
«основні положення, принципи; (бот.) кукурудза»
початкі́вець
поча́тко́вий
початку́ючий
поча́ток
поча́тоньки
(пестливе)
почату́ха
«та, що починає»
почи́н
почина́лець
«ініціатор»
почина́льник
почина́ння
почина́ти
почи́нок
«веретено з пряжею; [початок]»
розпоча́тє
«початок»
розпоча́ти
розча́ти
«почати»
розчина́ти
споча́тку
сча́ти
«почати»
счина́ти
уча́ти
учну́ти
«тс.»
чина́ти
«починати»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| пача́ць | білоруська |
| по́чна «почну» | болгарська |
| počeć | верхньолужицька |
| cintu- «тс.» | галльська |
| καινός «новий, молодий, свіжий» | грецька |
| kanīˊnaḥ «молодий» | давньоіндійська |
| почати | давньоруська |
| cinim «випливаю, розпочинаюсь» | ірландська |
| cét- «перший» | ірландська |
| re-cēns «свіжий, молодий, новий» | латинська |
| cītiês (‹*kinties) | латиська |
| почне «почне» | македонська |
| póceś | нижньолужицька |
| począć | польська |
| počęti (‹*po-čьnti) | праслов’янська |
| počinati | праслов’янська |
| *čęti | праслов’янська |
| konьcь «кінець» | праслов’янська |
| konъ «кін» | праслов’янська |
| čędo «чадо, дитина» | праслов’янська |
| поча́ть | російська |
| начать | російська |
| по̀че̄ти «почати» | сербохорватська |
| počat' | словацька |
| počétі | словенська |
| пачѧти | старослов’янська |
| почѧти | церковнослов’янська |
| počíti | чеська |
| cìnîtiês «боротися» | ? |
чини́ти «робити; ставити тісто; (про тварин) народжувати; дубити, вичинювати; [(про змію) класти яйця Г]»
псл. činiti «робити» (‹ «стежити за порядком»), похідне від činъ «порядок, дія»;
р. чини́ть «лагодити; робити загостреним; заповняти чимось пусте, начиняти», бр. чыні́ць «чинити, творити, робити; робити (кудель)», др. чинити «влаштовувати; виготовляти; складати; робити; укладати (про мир); виявляти», п. czynić «робити», ч. činit «робити, складати», слц. činit’ «тс.», вл. činić «робити, діяти; поводитися», нл. cyniś «тс.», болг. чѝня «роблю; маю певну ціну», м. чини «робить; складає; коштує», схв. чѝнити «робити, складати», слн. заст. číniti «тс.», стсл. чинити «ставити в ряд, приводити в порядок; творити, складати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́чинка
зачимба́рити
«зарізати кабана»
зчи́нки
«полова»
начини́ти
на́чинка
на́чи́ння
«посуд»
підчи́нка
«оборка на подолі спідниці»
пі́дчинки
«висівки, полова»
подрозчинить
«додати борошна в тісто до замісу; збільшити кількість розчиненого тіста»
подчинить
«підсипати борошна в тісто перед замісом»
при́тінь
«тс.»
причи́н
«протрава; дубильна яма; посуд для дублення»
причи́на
«причина; хвороба»
причи́ний
причи́ник
причи́нний
«психічно хворий»
причи́нок
«зауваження»
причи́няний
«протравлений дуб»«прикадок, посуд для дублення»
(у сполученні причи́няний дуб)(у сполученні причи́няний прикадок)
причиня́ник
«тс.»
причиня́ти
«прикривати, прихлопувати; [додавати; готувати розчин (на хліб та ін.) ДзАтл]»
причі́н
«назва розчину (для хліба та ін.)»
причі́на
счи́нки
«полова»
счиня́ти
«чистити збіжжя»
(у сполученні счиня́ти збі́жжя)
учи́нок
учиня́ти
чимба́рство
«чинбарство»
чинба́
«чиньба, приготування»
чинба́р
чинбаре́нко
«син чинбаря»
чинба́рити
«чинити, вичинювати шкіру»
чинбари́ха
«дружина чинбаря»
чинбарі́вна
«дочка чинбаря»
чинба́рний
чинба́рня
чинба́рство
чи́нений
чини́тель
«виконувач»
(у виразі ч. закону)
чині́та
«чарівник»
чи́нка
«вичинка шкіри»
чинки́
«чари»
чи́нний
чиньба́
«вичинка; термосіння, побої»
чиня́нка
«бомба, начинена порохом»
чиня́ти
«тс.»
чіньки
«чари»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| чыні́ць «чинити, творити, робити; робити (кудель)» | білоруська |
| чѝня «роблю; маю певну ціну» | болгарська |
| činić «робити, діяти; поводитися» | верхньолужицька |
| чинити «влаштовувати; виготовляти; складати; робити; укладати (про мир); виявляти» | давньоруська |
| чини «робить; складає; коштує» | македонська |
| cyniś «тс.» | нижньолужицька |
| czynić «робити» | польська |
| činiti «робити» (‹ «стежити за порядком») | праслов’янська |
| чини́ть «лагодити; робити загостреним; заповняти чимось пусте, начиняти» | російська |
| чѝнити «робити, складати» | сербохорватська |
| činit' «тс.» | словацька |
| číniti «тс.» | словенська |
| чинити «ставити в ряд, приводити в порядок; творити, складати» | старослов’янська |
| činit «робити, складати» | чеська |
| činъ «порядок, дія» | ? |
| číniti «тс.» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України