НАВЗНАК — ЕТИМОЛОГІЯ

праслов’янське утворення з прийменників na, vъz і остаточно не з’ясованого компонента nakъ, збереженого в схв. нàком (након) «після, за», що найбільш переконливо тлумачиться (Топоров LP 8, 194–206) як споріднений з лтс. nãkt «іти, приходити», ienãkt «доспівати, дозрівати», nãkams «наступний, майбутній», лит. nókti «спіти, дозрівати», nóktis «бігати наввипередки», дангл. (ge)nǣgan «наближатися, брати», нвн. nahen «наближатися», nach «після», лат. neco «убиваю, знищую», noceo «шкоджу», гр. νέκυς «мертвий», тох. В näk- «знищувати», А «зникати», дінд. náśyati «втрачається, зникає» (іє. *nek-//* nek ̑- «переміщуватися, доходити, наближатися, опускатися»);

менш переконливе зіставлення з дінд. nākaḥ «небо» і тлумачення як результату розширення компонентом -kъ прийменника na, подібно до ра-kъ, pro-kъ, *per-kъ та ін. (Фасмер ІІІ 34; Holub–Kop. 240; Zubatý St. a čl. I 2, 373–388), як результату контамінації nikъ «ниць» і opakъ «зворотний» (БЕР І 204), як похідного від гіпотетичного *g’(e)nō- «спина, хребет» (Трубачев ВЯ 1957/2, 93), як результату видозміни гіпотетичної форми *nanika, від якої виводиться р. наизна́нку (Machek ESJČ 392), як відповідника до двн. hnach (hnacch) «потилиця, загривок», нвн. Nacken «тс.» (Mikl. Lex. 405) або до двн. anka (ancha) «в’язи» (Mikl. EW 211);

р. [на́взнак, на́взначь, взнак, взначь] «тс.», п. na wznak «горілиць, на спині», ч. vznak «спиною, навзнак», слц. naznak «навзнак», вл. нл. znak «навзнак; спиною; головою наперед», болг. въ́знак «тс.», схв. нȁузнāк «навзнак; за спиною, ззаду», нȁузнāко, наỳзначицē «тс.», слн. navznák «навзнак», vznák, стсл. възнак «тс.»;

результат деетимологізації форми на́взна́к (на́взнач) і зближення її основного компонента nak- з основою nik-, наявною в словах ни́кнути, ниць та ін;

р. на́взничь;

псл. naglú;

зіставляється з дінд. áñjaḥ (áñjasā) «прямо, несподівано, швидко, скоро», гот. anaks «раптово, швидко, відразу» і зводиться до іє. *оnogu̯-;

пов’язується ще з псл. snaga «сила» (Варбот Этимология 1964, 27–30);

виводиться також від прийменника na (Brugmann Grundriss II 1, 507; Holub–Кор. 238) або від основи *nōg-, пов’язуваної з іє. *nek-// nek’-, яка вбачається в словах на́взнак і под. (Топоров LP 8, 206–207);

викликає сумнів виведення (Brückner 353) від nagъ «голий», а також пов’язання (Tedesco Language 27/1, 15) з псл. ležati (*na-lьg-lъ), як і зіставлення (Machek ESJČ 388) з лтс. naguôt «швидко йти», naguôtiês (у Махека помилково nagties «швидко працювати»), які іншими авторами (Fraenkel 478) пов’язуються з лит. nãgas «ніготь, кіготь», лтс. nagas «руки; руки й ноги»;

р. на́глый «нахабний», бр. [на́глы] «раптовий», др. нагло «швидко, скоро, негайно», п. нл. nagły «раптовий, несподіваний, спішний, швидкий, рвучкий, стрімкий», ч. náhlý «швидкий, раптовий, наглий», слц. náhly «тс.; спішний», вл. nahły «наглий, обривистий, поривчастий», болг. на́гъл «нахабний», м. нагло «швидко, різко, нагло», схв. нāгао «спішний, швидкий, раптовий», слн. nágel «тс.; несподіваний», стсл. наглъ «несподіваний; необачний»;