МІНІ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
мі́ні «мінімальний» (про довжину одягу тощо)
англ. mini є результатом скорочення слова minimum «мінімум» (minimal «мінімальний»);
запозичення з англійської мови;
р. ми́ни, бр. мі́ні-(сукенка), п. mini, ч. mini (sukně), слц. mini, бодр, мини(жу́п), слн. míni;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| mini є результатом скорочення слова minimum «мінімум» (minimal «мінімальний») | англійська |
| мі́ні-(сукенка) | білоруська |
| mini | польська |
| ми́ни | російська |
| mini | словацька |
| míni | словенська |
| бодр | українська |
| мини (жу́п) | українська |
| mini (sukně) | чеська |
мі́на «снаряд з вибухівкою, торпеда; підкоп; підземний хід; ніша; [льох; яма, в яку опускається вулик Ж; засік; заглибина біля комина для дрібних речей ЛЧерк]»
запозичення з німецької мови;
н. Míne «снаряд; копальня; (ст.) підривний підкоп, мінна галерея» походить від фр. mine «копальня, міна; підкоп», яке зводиться до галлороманськ. *mῑna «копальня», пов’язаного з сірл. mein «руда», кімр. mwyn «тс.»;
р. ми́на «снаряд, торпеда; підземний хід», бр. мі́на «снаряд, торпеда», п. mina «снаряд; підкоп», ч. вл. нл. mina «снаряд», слц. слн. mína «тс.», болг. ми́на «снаряд; шахта, копальня, підземна галерея в шахті», м. мина «снаряд», схв. мȗна (мȕна) «снаряд; підземна галерея в копальні»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
міне́р
мінува́ти
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| мі́на «снаряд, торпеда» | білоруська |
| ми́на «снаряд; шахта, копальня, підземна галерея в шахті» | болгарська |
| mina «снаряд» | верхньолужицька |
| mwyn «тс.» | кімрська |
| мина «снаряд» | македонська |
| mina «снаряд» | нижньолужицька |
| Míne «снаряд; копальня; (ст.) підривний підкоп, мінна галерея» | німецька |
| mina «снаряд; підкоп» | польська |
| ми́на «снаряд, торпеда; підземний хід» | російська |
| мȗна «снаряд; підземна галерея в копальні» (мȕна) | сербохорватська |
| mein «руда» | середньоірландська |
| mína «тс.» | словацька |
| mína «тс.» | словенська |
| mine «копальня, міна; підкоп» | французька |
| mina «снаряд» | чеська |
| *mῑna «копальня» | ? |
мі́на «вираз обличчя; гримаса»
запозичення з французької мови;
фр. mine «тс.» походить від брет. min «морда, рило; риси обличчя»;
пов’язання з лат. mināre «загрожувати» (Brückner 337) необґрунтоване;
р. болг. ми́на, бр. мі́на, п. mina, схв. ми́на, ми́на;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| мі́на | білоруська |
| ми́на | болгарська |
| min «морда, рило; риси обличчя» | бретонська |
| mināre «загрожувати» | латинська |
| mina | польська |
| ми́на | російська |
| ми́на | сербохорватська |
| ми́на | українська |
| mine «тс.» | французька |
Ми́на (чоловіче і жіноче ім’я)
гр. Μηνα, Μηνας пов’язане з іменником μὴν (дор. μὴς) «місяць», спорідненим з лат. mensis «місяць (календарний)», лит. mзnesis «тс.», псл. měsęсь «місяць»;
через церковнослов’янське посередництво запозичено в давньоруську мову з грецької;
р. Ми́на, бр. Мі́на, др. Мина, болг. Мина́, стсл. Мина;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Мина
«поминател аб(о) мѣсячен»
(1627)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Мі́на | білоруська |
| Мина́ | болгарська |
| Μηνα | грецька |
| Мина | давньоруська |
| mensis «місяць (календарний)» | латинська |
| mзnesis «тс.» | литовська |
| měsęсь «місяць» | праслов’янська |
| Мина | старослов’янська |
| μὴς «місяць» | ? |
| Ми́на | ? |
міня́ти
псл. měnjati, měniti, пов’язане з měna «зміна»;
іє. *mеі- «міняти»;
«поріднене з лит. maĩnas «обмін, зміна», лтс. maîna «тс.», лат. commūnis (‹commoinis) «загальний, звичайний», гот. gamains «тс.», двн. mein «облудний», дінд. mēníḥ «помста», máyate «міняє»;
р. меня́ть, бр. мяня́ць, др. мѣняти, п. mieniać, mienić się, ч. měniti, слц. meniť, вл. měnjeć, нл. měniś, měnjaś, болг. меня́, м. мени, менува, схв. ме́нити, мијèнити, слн. ménjati, стсл. мѣнити;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Astasiae» Ж
безперемі́нно
«неодмінно»
ви́мін
«обмін»
ви́мі́на
«тс.»
відмі́на
«зміна; різновид; особливість; граматичний тип; скасування; [відмінність; виродок, потвора Ж; рахіт Ж; потворна дитина, хвора на рахіт; підмінена дитина]»
відмі́нний
відмі́нник
«кращий учень, кращий працівник; [потворна дитина, хвора на рахіт]»
відмі́нок
«граматична форма імені; [потворна дитина, хвора на рахіт]»
відмінча́
відмі́нювати
«змінювати граматичну форму»
відміня́ти
«змінювати»
за́мін
«заміна, обмін»
замі́на
замі́нка
«заміна,обмін»
замі́нний
замі́нник
замі́нювач
змі́на
зміни́во
«поперемінне»
змінко́ванє
«грошові справи»
змінко́вий
«вексельний»
змінли́вий
змі́нне
«розмінні гроші»
змі́нний
змі́нник
«той, хто працює на зміні; [зрадник Ж]»
зміннинки́
зміно́к
«вексель»«робітник, що прийшов на зміну іншому»
зміно́чний
«вексельний»
змінь
«різнотілка, Astasia»
(зоол.)
зробити
«помінятися»
міна́
мі́на
«обмін»
міни́вець
«шпат»
(мін.)
міни́ти
«змінювати; [міняти Ж]»
міни́тися
«мінятися; сяяти різними кольорами, переливатися»
мінли́вий
мінни́к
«переливниця райдужна, Apatura iris L.»
(ент.)
мінови́й
міньба́
мінька́
«давай мінятися»
мі́ньки
(у виразі [ходімо м.] «тс.»)
міньма́
міня́йлик
«ганчірник»
міня́йло
міняка́
міня́льний
міня́льник
мі́нянка
«міняння»
міня́чка
«товкунець звичайний, Empis tesselata Fabr.»
(ент.)
наперемі́нку
наперемі́ну
напоперемі́ну
незмі́нник
(мат.)
неодмі́нний
о́бмін
обмі́на
«зміна, відмінність; різновид; викуп; потворна дитина, хвора на рахіт»
обмі́нний
обмі́нок
«потворна дитина, хвора на рахіт»
обмі́нчик
«міняйло»
одмі́нок
«потворна дитина, хвора на рахіт»
одмінча́
перемі́на
пере́мінка
«переодягання, перерва»
перемінли́вий
перемі́нний
перемі́нник
«той, хто замінює іншого на роботі»
перемінчи́вий
підмі́на
підмі́нний
підмі́нок
«підмінена дитина»
підмінча́
поперемі́нний
приміни́тися
«пристосуватися»
промі́н
«обмін»
промі́на
«тс.; завдаток Нед»
промі́нне
«те, що береться за розмін»
ро́змі́н
розмін»
хвора на рахіт; чортеня
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| мяня́ць | білоруська |
| меня́ | болгарська |
| měnjeć | верхньолужицька |
| gamains «тс.» | готська |
| mein «облудний» | давньоверхньонімецька |
| mēníḥ «помста» | давньоіндійська |
| мѣняти | давньоруська |
| *mеі- «міняти» | індоєвропейська |
| commūnis «загальний, звичайний» (‹commoinis) | латинська |
| maîna «тс.» | латиська |
| мени | македонська |
| měniś | нижньолужицька |
| měnjaś | нижньолужицька |
| mieniać | польська |
| mienić się | польська |
| měnjati | праслов’янська |
| меня́ть | російська |
| ме́нити | сербохорватська |
| ménjati | словенська |
| мѣнити | старослов’янська |
| менува | українська |
| мијèнити | українська |
| měniti | чеська |
| cлц. meniť | чеська |
| měniti | ? |
| měna «зміна» | ? |
| máyate «міняє» | ? |
муніципа́льний «який стосується муніципалітету; пов’язаний з місцевим самоуправлінням»
запозичення з французької мови;
фр. municipal «муніципальний», як і англ. municipal, походить від лат. mūnicipālis «тс.», пов’язаного з mūnicipium «муніципальне місто», mūniceps «громадянин муніципального міста; земляк», утвореними з основ слів mūnus «обов’язок, служба; посада», спорідненого з псл. měna, укр. мі́на, і capere (перфект cēpῑ) «брати, одержувати», спорідненого з гр. κάπτω «хапаю», алб. kap «схоплюю», лтс. kàmp(j)u, kàmpt «тс.»;
р. муниципа́льный, бр. муніцыпа́льны, п. municypalny, ч. municipální, слц. municipálny, болг. муниципа́лен, схв. мўниципāлан, слн. municipálen;
Фонетичні та словотвірні варіанти
муніципаліза́ція
«передача державою приватного майна у розпорядження органів самоуправління»
муніципалізува́ти
«проводити муніципалізацію»
муніципаліте́т
«орган міського або сільського самоуправління в деяких країнах»
муніци́пій
«місто з правом самоуправління (у давньоримській державі)»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| kap «схоплюю» | албанська |
| municipal | англійська |
| муніцыпа́льны | білоруська |
| муниципа́лен | болгарська |
| κάπτω «хапаю» | грецька |
| mūnicipālis «тс.» | латинська |
| kàmp(j)u | латиська |
| municypalny | польська |
| měna | праслов’янська |
| муниципа́льный | російська |
| м | сербохорватська |
| municipálny | словацька |
| municipálen | словенська |
| мі́на | українська |
| municipal «муніципальний» | французька |
| municipální | чеська |
| mūnicipium «муніципальне місто» | ? |
| mūniceps «громадянин муніципального міста; земляк» | ? |
| mūnus «обов’язок, служба; посада» | ? |
| capere «брати, одержувати» (перфект cēpῑ) | ? |
| kàmpt «тс.» | ? |
іму́нний «несприйнятливий до хвороб або отрут»
запозичення з німецької мови;
нім. immún «несприйнятливий; недоторканний», Immunität, immunisieren походять від лат. immunis «вільний від обов’язків, повинностей» (immunitás «звільнення від повинностей»), утвореного з заперечної частки in- (im-) «не-» та іменника munia (‹moenia) «обов’язки, заняття», спорідненого з дінд. máyate «міняє», псл. měna, укр. мі́на, міня́ти. CIC 278;
р. имму́нный, бр. імунны, п. immunitet, ч. imunní, imunita, слц. imúnny, вл. нл. imunita, болг. имуните́т, м. имун, имуните́т, схв. ѝмӯн, имунѝтēт, слн. imún, imunitéta;
Фонетичні та словотвірні варіанти
імуніза́ція
імунізува́ти
імуніте́т
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| іму́нны | білоруська |
| имуните́т | болгарська |
| imunita | верхньолужицька |
| máyatē «міняє» | давньоіндійська |
| immūnis «вільний від обов’язків, повинностей» (immunitás «звільнення від повинностей») | латинська |
| immūnitās | латинська |
| mūnia | латинська |
| moenia | латинська |
| мун | македонська |
| imunita | нижньолужицька |
| immún «несприйнятливий; недоторканний» | німецька |
| Immunität | німецька |
| immunitet | польська |
| měna | праслов’янська |
| имму́нный | російська |
| ùмӯн | сербохорватська |
| imúnny | словацька |
| imún | словенська |
| imunitéta | словенська |
| мі́на | українська |
| имуните́т | українська |
| имунùтēт | українська |
| imunní | чеська |
| imunita | чеська |
кому́на «форма сільськогосподарського кооперування; адміністративно-територіальна одиниця місцевого управління (у деяких країнах); незалежна від феодала міська громада з правом самоврядування (за середньовіччя у Зах. Європі)»
запозичення з французької мови;
фр. commune «комуна; община; волость» походить від нар.-лат. commūnia «група людей, які живуть разом», пов’язаного з лат. commūnis «спільний, загальний; звичайний», букв. «разом виконуваний, разом зобов’язаний», утвореного з прийменника cum «разом, з» і основи іменника mūnus «обов’язок, служба, посада; завдання», спорідненого з псл. měna «зміна, обмін», укр. мі́на «тс.»;
р. комму́на, бр. каму́на, п. ч. вл. komuna, слц. слн. komúna, болг. м. схв. комýна;
Фонетичні та словотвірні варіанти
комуна́льний
«який належить до міського господарства, пов’язаний з ним»
комуна́льник
«той, хто працює у системі комунального господарства»
комуна́р
«учасник Паризької комуни; член комуни (сільськогосподарської та ін.)»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| каму́на | білоруська |
| комýна | болгарська |
| komuna | верхньолужицька |
| commūnis «спільний, загальний; звичайний» | латинська |
| комýна | македонська |
| commūnia «група людей, які живуть разом» | народнолатинська |
| komuna | польська |
| měna «зміна, обмін» | праслов’янська |
| комму́на | російська |
| комýна | сербохорватська |
| komúna | словацька |
| komúna | словенська |
| мі́на «тс.» | українська |
| commune «комуна; община; волость» | французька |
| komuna | чеська |
| cum «разом, з» | ? |
| mūnus «обов’язок, служба, посада; завдання» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України