МІ — ЕТИМОЛОГІЯ

ЗМІСТ

мі «третя нота музичної гами»

через посередництво італійської мови (іт. mі) запозичено з латинської;
лат. mі є початковим складом 3-го рядка латинського гімну св. Іоанну;
р. болг. ми, бр. мі, п. ч. слц. mі;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
мі білоруська
ми болгарська
латинська
польська
словацька
чеська
Іоанну ?
ми ?

мі «мені»

результат контамінації первинної форми дав. в. одн. ми (заст.) «тс.» і вторинної форми мені́;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ми «тс.» (заст.) ?
ми «тс.» (заст.) ?
ми «тс.» (заст.) ?
мені́ ?

ма «мама, мати (у звертанні та у лайливих виразах)»

результат скорочення в розмовній мові іменника ма́ма (клична форма ма́мо);
пор. аналогічні утворення дінд. mā- «мати», гр. (дор.) μα (у словосполученні μα γα «о мати земле»), англ. ma (дит.) «мама»;
болг. м. ма (звертання до матері, до жінки), схв. мȃ «тс.»;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ma «мама» (дит.) англійська
ма (звертання до матері, до жінки) болгарська
μα̃ грецька
μα̃ γα̃ грецька
mā- «мати» давньоіндійська
ма (звертання до матері, до жінки) македонська
мȃ «тс.» сербохорватська
ма́ма (клична форма ма́мо) українська
ма́мо клична форма українська

ма «має»

результат закономірного розмовно-діалектного скорочення форми ма́єос. одн. від дієслова ма́ти);
пор. хапа́ «хапає», співа «співає»;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ма́є українська
ма́ти українська
хапа́ «хапає» українська
співа́ «співає» українська

ма «немає»

результат скорочення слова нема́ (нема́є) в дитячій мові;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
нема́ (нема́є) українська
нема́є українська

ма «моя, моє»

результат стягнення займенникових форм моя, моє в розмовній мові;
р. [ма] «моя», п. ma, ч. ma, схв. mȃ «тс.»;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ma польська
ма «моя» російська
«тс.» сербохорватська
моя українська
моє українська
чеська

ми (особовий займ. 1 ос. мн., наз. в.)

псл. my з кореневим приголосним m-, що протистоїть приголосному n- в yсix непрямих відмінках (nаsъ і т. д.);
цю особливість іноді пояснюють впливом дієслівних закінчень 1-ї ос. мн. іє. -mes/-mos (пор. несемо, беремо);
так само в лит. лтс. mẽs, прус. mes, вірм. mek‘ «тс.»;
головний у в псл. mу (замість очікуваного mе) пояснюється впливом займенника vy ( ‹*vōs) і форми знах. в. мн. ny (‹*nōs) «нас»;
р. бр. др. мы, п. ч. слц. вл. нл. ту, болг. [ми], ниc, єхв. мȗ, слн. mí, стсл. мы;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
мы білоруська
ми болгарська
ту верхньолужицька
mek' «тс.» вірменська
мы давньоруська
mẽs латиська
mẽs литовська
ту нижньолужицька
-mes/-mos (пор. несемо, беремо) осетинська
ту польська
my праслов’янська
(замість очікуваного mе)( ‹*vōs) праслов’янська
mes прусська
мы російська
ту словацька
словенська
мы старослов’янська
ниc українська
ту чеська
n- (nаsъ і т. д.) ?
-mes/-mos (пор. несемо, беремо) ?
-mes/-mos (пор. несемо, беремо) ?
ny «нас» (‹*nōs) ?
ny «нас» (‹*nōs) ?
ny «нас» (‹*nōs) ?
мȗ ?

ми «мені»

псл. mі, первинна форма давального відмінка особового займенника аzъ «я», поруч з якою в кінці праслов’янського періоду почала вживатись вторинна форма mьnе (mъně);
споріднене з гр. μοί, лат. mῑ, дінд. mе;
іє. *moi «мені»;
р. діал. др. болг. м. схв. ми, п. ч. слц. вл. нл. слн. mі, стсл. ми;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ми болгарська
верхньолужицька
μοί грецька
давньоіндійська
ми давньоруська
*moi «мені» індоєвропейська
mῑ латинська
ми македонська
нижньолужицька
польська
праслов’янська
ми російська
ми сербохорватська
словацька
словенська
ми старослов’янська
чеська
аzъ «я» ?
ми ?

му (вигук для відтворення ревіння великої рогатої худоби)

псл. mu, mukati, нове звуконаслідувальне утворення, паралельне давнішому mу (‹*mū, пор. р. мычать]; – споріднене з лит. mũkti «мукати», свн. mugen, нвн. muhen, лат. mūgῑre «тс.», гр. μύζω «стогну, мукаю»; іє. *mū (звуконаслідування);
р. мыча́ть, бр. му, му́каць, ч. mukati, mukat, mučeti, слц. múkat’, mučať, вл. mučeć, болг. му́кам, м. му, мука, схв. мŷ, му́кати, слн. múkati;
Фонетичні та словотвірні варіанти

му́кати «ревіти»
му́ма «корова» (дит.)
Етимологічні відповідники

Слово Мова
му білоруська
му́кам болгарська
mučeć верхньолужицька
му македонська
mu праслов’янська
мыча́ть російська
м сербохорватська
múkat' словацька
mučať словацька
múkati словенська
му́каць українська
мука українська
му́кати українська
mukati чеська
mukat чеська
mučeti чеська
mukati ?

бігма́ «немає» (заст.)

складне утво: рення з іменника \[біг] «бог» і стягненої дієслівної форми ма «має» (пор. розм. чортма́ з тим самим значенням);
Етимологічні відповідники

Слово Мова
біг «бог» ?
ма «має» (пор. розм. чортма́ з тим самим значенням) ?

гушма́ «купою, грудою, юрбою»

очевидно, походить від крим.-тат. хуш «разом, в один ряд», до якого додано суфіксальне -ма за зразком прислівників типу дарма́;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
хуш «разом, в один ряд» кримсько-татарська
ма ?
дарма́ ?

Макси́м

через церковнослов’янське посередництво запозичено в давньоруську мову з грецької;
гр. Μάξιμος походить від лат. Maximus (родинне ім’я, що приєднувалося до родового), яке зводиться до прикметника maximus «найбільший»;
р. Макси́м, бр. Максім, др. Максимъ, п. Maksym, вл. Maks, ч. слц. Maxim, болг. Ма́кси́м, м. Максим, схв. Мȁксим, слн. Maksim, стсл. Маѯимъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти

Ма «славенъ, аб(о) з лат. величаиші» (1627)
Макс
Максимъ (1422)
Етимологічні відповідники

Слово Мова
Максім білоруська
Ма́кси́м болгарська
Maks верхньолужицька
Μάξιμος грецька
Максимъ давньоруська
Maximus (родинне ім’я, що приєднувалося до родового) латинська
Максим македонська
Maksym польська
Макси́м російська
Мȁксим сербохорватська
Maxim словацька
Maksim словенська
Маѯимъ старослов’янська
Maxim чеська
maximus «найбільший» ?

Максиміліа́н

через західноєвропейське посередництво запозичено з латинської мови;
лат. Маximiliānus виникло, можливо, внаслідок злиття імен Maximus та Emilian (звідки укр. Омеля́н);
р. Максимилиа́н, бр. Максімілія́н, п. Maksymilian, ч. слц. Maximilian, болг. Максимилиа́н, Максимилия́н, схв. Максимилиjан, слн. Maksimilijan;
Фонетичні та словотвірні варіанти

Ма (1627)
Етимологічні відповідники

Слово Мова
Максімілія́н білоруська
Максимилиа́н болгарська
Маximiliānus латинська
Maksymilian польська
Максимилиа́н російська
Максимилиjан сербохорватська
Maximilian словацька
Maksimilijan словенська
Максимилия́н українська
Maximilian чеська

ма́ма

р- бр. др. болг. м. ма́ма, п. слц. вл. нл. mama, ч. слн. máma, полаб. mamoĭ, схв. мȁма;
псл. mama;
споріднене з лит. mamà «мати», лтс. mama «тс.», лат. mamma «тс.; груди», гр. μάμμη, μάμμα «мати, баба», алб. mëmë «мати», дінд. māma «дядько»;
іє. *mama «мати»;
виникло в дитячій мові шляхом повторення складу ma, подібно до ба́ба, дя́дя, та́то;
Фонетичні та словотвірні варіанти

змамчі́ти «втратити здатність бути годувальницею»
ма
маме́ха
мами́зна «спадщина після матері»
ма́мин
мамі́й
ма́мка
ма́мкати «часто кликати матір»
мамкува́ти «бути мамкою (годувальницею)»
ма́мойка
ма́мсик «мамій»
маму́ля
мамуни́йка
мамунцу́ня
маму́нця
маму́ня
мамусь
маму́ся
маму́ха
мамці́й «мамій»
мамцюсь «матуся»
мамця
ма́мчити «тс.»
ма́мчич «син мамки»
мамчу́р «мамій»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
mëmë «мати» албанська
ма́ма білоруська
ма́ма болгарська
mama верхньолужицька
μάμμη грецька
māma «дядько» давньоіндійська
ма́ма давньоруська
*mama «мати» індоєвропейська
mamma «тс.; груди» латинська
mama «тс.» латиська
mamà «мати» литовська
ма́ма македонська
mama нижньолужицька
mamoĭ полабська
mama польська
mama праслов’янська
мȁма сербохорватська
mama словацька
máma словенська
máma чеська
μάμμα «мати, баба» ?
ба́ба ?
дя́дя ?
та́то ?

ма́тушка «дружина священика, попадя; ігуменя» (заст.)

запозичення з російської мови;
р. ма́тушка є похідним від мать «мати», що відповідає укр. ма́ти1 (див.);
бр. ма́тушка, ч. [matuška] «тс.»;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ма́тушка білоруська
ма́тушка «мати» російська
мать «мати» російська
ма́ українська
ти українська
matuška «тс.» чеська

могти́

псл. *mogti «могти» (первісно «тягти», пор. збережене досі слц. vymáhat’ «витягати»), пов’язане з migati «мигати» ( ‹*«стягувати повіки»), mьgla «імла, туман, хмара» («затягнуте небо»);
споріднене з гот. двн. magan «могти», гот. mahts, «сила», двн. maht «тс.», нвн. mögen «хотіти, любити» ( ‹ «відчувати потяг»), лит. magëti (mëgti) «подобатись», mãginti «вабити», magùs «привабливий», moketi «уміти»;
р. мочь, бр. магчы́, др. мочи, п. вл. нл. móc, ч. moci, слц. môcť, болг. мо́га, м. може, схв. мòћu, слн. môči, стсл. мошти;
Фонетичні та словотвірні варіанти

бути спроможним»
вмоготу́
вмо́гу «тс.»
возмо́га «можливість» (заст.)
домага́тися
домогти́ся
Ж
замага́ти «тс. Ж; перемагати, пересилювати Me»
замога́ти «бути спроможним»
замо́жний
заможні́ти
змага́тися «тс.» (недок.)
змо́га
змогну́тися «зібратися з силами; спромогтися; знемогти»
змогти́ «зуміти»
змогти́ся «спромогтися; посилитися; знемогти»
змогчи́ся «зібратися з силами, спромогтися; знемогти»
змо́жний «можливий»
змо́жність «можливість; могутність; засоби»
змочи́ся «тс.»
знема́ганий «виснажений»
знемага́ти(ся)
знемо́га «знемога»
знемо́га
знемога́ти
знемогти́(ся)
знемо́жений
знемо́жень «тс.»
знеможі́ти
знеможі́ти
знемочи́
міжни́й «могутній»
міч «сила» (заст.)
мо «може; мабуть»
мо́га́
могота́
могти́ся (безос. мо́жеться)
могу́тній
могу́тність
могутні́ти
могутні́шати
могу́ття
могу́чий
могчи́
мож «можна»
мо́же
може́бний «можливий»
можливий
можли́вість
можли́во
мо́жна
мо́жний «могутній, заможний; [можливий]» (заст.)
мо́жність «могутність; заможність; [можливість; засоби]»
можні́ти «могутніти; багатіти»
мо́жно
моч «міць»
мочи́
невмі́ч «не під силу»
незаможник
незамо́жництво
не́міч
не́мічний
немо́га «повне безсилля; незмога; [неможливість; недолугий, каліка Ж]»
немогну́ти «знемагати; хворіти»
немогота́
немогу́щий «бідний, незаможний»
немо́жний «безсилий, безправний; [немічний, неможливий]» (заст.)
немочи́
немошни́й «немічний, безсилий»
не́мощі
не́мощний «немічний»
не́мо́щни́й «тс.»
немо́щник «хворий»
онемочи́
онемощі́ти «тс; збідніти»
промага́ти «тс; залишатися в силі»
промі́жний «спроможний»
про́міжно «можливо»
промога «спроможність»
промогти́
промогти́ся «перенапружитися; надірватися»
промогчи́ся
промо́жність «тс.»
промочи́ся «тс.»
розмага́ти «розслаблювати»
розмо́га «сила, міць»
спромага́тися
спромо́га
спромогти́ся
спромо́жнє «заможно»
спромо́жний
спромо́жність
спромочи́
спромочи́ся «спромогтися»
уможли́вити
унеможли́вити
Етимологічні відповідники

Слово Мова
магчы́ білоруська
мо́га болгарська
móc верхньолужицька
magan «могти» готська
mahts готська
magan «могти» давньоверхньонімецька
maht «тс.» давньоверхньонімецька
мочи давньоруська
magëti «подобатись» (m$ëgti) литовська
може македонська
móc нижньолужицька
mögen «хотіти, любити» ( ‹ «відчувати потяг») нововерхньонімецька
móc польська
*mogti «могти» (первісно «тягти», пор. збережене досі слц. vymáhat’ «витягати») праслов’янська
мочь російська
мòћu сербохорватська
môcť словацька
môči словенська
мошти старослов’янська
moci чеська
migati «мигати» ( ‹*«стягувати повіки») ?
mьgla «імла, туман, хмара» («затягнуте небо») ?
mãginti «вабити» ?
magùs «привабливий» ?
moketi «уміти» ?

мо́кша «етнічна група мордовського народу»

через посередництво російської мови запозичено з мордовської;
морд. мокша є самоназвою цієї етнічної групи, етимологічно неясною, у якийсь спосіб пов’язаною з назвою річки Мокші;
р. бр. болг. мокша, п. mokszański, ч. слц. Mokša;
Фонетичні та словотвірні варіанти

мокша
Етимологічні відповідники

Слово Мова
мо білоруська
мо болгарська
мокша мордовська
mokszański польська
мо російська
Mokša словацька
Mokša чеська

му́ґа «бик, бугай»

результат контамінації слів [бу́ґа] «тс.» і му (му́кати) (див.);
Етимологічні відповідники

Слово Мова
бу́ґа «тс.» ?
му (му́кати) ?

мудо́хатиси(=ся) «возитиcя, топтатися»

псл. muditi, mǫditi, можливо, пов’язане з mǫdry «мудрий» (тоді первісне значення слова – «бути розважним, не поспішати»);
зіставляється з лит. maũsti (maudžiù) «нити; жадати»;
р. розм. Мудо́хаться «тс.», др. мудити «баритися», мудьныи «повільний», п. mudzić (заст.) «тягти, зволікати, марудитися», komudny «похмурий», komudzić «хмуритися», żmudny «копіткий, забарний», вл. komudźić «зволікати», komuda «зволікання», komoda, skom(u)da «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

мо «тс.»
мудо́ситиси (=ся)
Етимологічні відповідники

Слово Мова
komudźić «зволікати»«зволікання»«тс.» верхньолужицька
komuda «зволікати»«зволікання»«тс.» верхньолужицька
komoda «зволікати»«зволікання»«тс.» верхньолужицька
skom(u)da «зволікати»«зволікання»«тс.» верхньолужицька
мудити «баритися» давньоруська
maũsti «нити; жадати» (maudžiù) литовська
mudzić «тягти, зволікати, марудитися»«похмурий»«хмуритися»«копіткий, забарний» (заст.) польська
komudny «тягти, зволікати, марудитися»«похмурий»«хмуритися»«копіткий, забарний» (заст.) польська
komudzić «тягти, зволікати, марудитися»«похмурий»«хмуритися»«копіткий, забарний» (заст.) польська
żmudny «тягти, зволікати, марудитися»«похмурий»«хмуритися»«копіткий, забарний» (заст.) польська
muditi праслов’янська
Мудо́хаться «тс.» російська
мудьныи «повільний» українська
mǫditi ?
mǫdry «мудрий» (тоді первісне значення слова -- «бути розважним, не поспішати») ?
Мудо́хаться «тс.» ?

му́сити

через посередництво західнослов’янських мов запозичено з німецької;
н. müssen «мусити» (двн. muoӡann «тс.») пов’язане з messen «міряти» і споріднене з лат. meditor «обмірковую, збираюсь», гр. μέδομαι «турбуюсь», псл. mera, укр. мі́ра;
р. [му́сить], бр. му́сіць, п. musió, ч. musiti, ст. musěti, слц. musieť, вл. musać, нл. musaś;
Фонетичні та словотвірні варіанти

ви́мус «примус»
ви́мусити «заставити»
ви́мушений
зму́сити «заставити»
му «тс.»
мус «примус; обов’язок МСБГ»
мус «обов’язково, неодмінно»« [муса́й, мусо́во] «тс.» (присл.)
му́са
му́сати «мусити»
муси́т «мабуть; пора»
мусити (1408)
му́сить «імовірно, можливо, безумовно Ж; мабуть Корз»
му́ша «тс.; необхідність»
неви́мушений
непри́мусний «добровільний»
при́му́с
приму́сити «заставити»
приму́сія «речі, приналежності; турботи, клопіт»
примусо́вий
при́мусом «насильно»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
му́сіць білоруська
musać верхньолужицька
μέδομαι «турбуюсь» грецька
meditor «обмірковую, збираюсь» латинська
musaś нижньолужицька
müssen пов'язане з messen і споріднене з «мусити»«міряти» (двн. muoӡann «тс.») німецька
musió польська
mera праслов’янська
му́сить російська
musieť словацька
мі́ра українська
musiti чеська
musěti ?

соло́ма

псл. *solma;
споріднене з лтс. sаl˜ms «соломина», прус. salme «солома», двн. hal(a)m «стеблина», гр. ϰάλαμος чол. р. (ϰαλάμη жін. р.) «тростина, соломина», лат. culmus «стеблина, соломина», тох. kulmänts «очерет»;
іє. *k῀olǝmo-s/k῀olǝmā «стеблина, тростина»;
р. соло́ма, бр. сало́ма, др. солома, п. вл. нл. słoma, ч. слн. sláma, слц. slama, болг. м. сла́ма, схв. сла̏ма;
Фонетичні та словотвірні варіанти

сало́меник «солом’яна мата»
соло́м'яний
соло́м'я́ни́к
солом'яни́стий «соломистий»
солом'я́нка «солом’яник Нед; солом’яний капелюх О»
солом'я́стий «тс.»
соло́мин «солом’яний або очеретяний короб»
соломи́на
соло́мистий
соло́миця «отава»
соломі́т «будівельний матеріал із соломи»
соло́мка (зменш. і перен.)
Етимологічні відповідники

Слово Мова
сало́ма білоруська
сла́ма болгарська
słoma верхньолужицька
ϰάλαμος грецька
hal(a)m «стеблина» давньоверхньонімецька
солома давньоруська
*k῀olǝmo-s/k῀olǝmā «стеблина, тростина» індоєвропейська
culmus «стеблина, соломина» латинська
sаl˜ms «соломина» латиська
сла́ма македонська
słoma нижньолужицька
słoma польська
*solma праслов’янська
salme «солома» прусська
соло́ма російська
ма сербохорватська
slama словацька
sláma словенська
sláma чеська
kulmänts «очерет» ?

су́ма «загальна кількість»

запозичення з латинської мови;
лат. summa «найвища (посада, точка); загальна кількість, сукупність, сума» є формою жін. р. від summus (‹*sup-mos) «найвищий», пов’язаного з super «зверху, над», sub «під» і спорідненого з дінд. upamáḥ «найвищий», ав. upǝma-, гр. ὕπατος, дангл. ufema «тс.»;
р. су́мма, бр. болг. м. су́ма, п. ч. слц. вл. suma, нл. summa, схв. су̏ма, слн. súma;
Фонетичні та словотвірні варіанти

несуме́нна сума «тс.»
підсумко́вий
пі́дсу́мок
підсумува́ти
сума (1496)
сума́р «дуже багатий капіталіст»
сума́рний
суме́нний «дуже велика сума»
суме́та «велика сума»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
upǝma- авестійська
су́ма білоруська
су́ма болгарська
suma верхньолужицька
ὕπατος грецька
ufema «тс.» давньоанглійська
upamáḥ «найвищий» давньоіндійська
summa «найвища (посада, точка); загальна кількість, сукупність, сума» латинська
су́ма македонська
summa нижньолужицька
suma польська
від summus «найвищий» (‹*sup-mos) російська
су́мма російська
ма сербохорватська
suma словацька
súma словенська
suma чеська
від summus «найвищий» (‹*sup-mos) ?
super «зверху, над» ?
sub «під» ?

чу́ма́ «гостре інфекційне захворювання людини і тварин, що поширюється часто у формі епідемій; (розм.) епідемічне захворювання взагалі (у тім числі й холера)»

слово нез’ясованого походження, усі спроби пояснення якого незадовільні: приписуване слову турецьке походження (тур. [čuma] «чума», літ. veba, taun «тс.» – Mikl. EW 419, TEl I 279, ТЕl Nachtr. I 25; Соболевский РФВ 65, 417; Горяев 417; Lokotsch 36) сумнівне через ізольованість і нез’ясованість походження в турецькій мові (припускається не цілком обґрунтовано й російське або слов’янське походження в ній: Радлов III (2), 2188;
Младенов 689), а також через первісно некінцевий (проти турецького) наголос в усіх південнослов’янських мовах при їхніх найтісніших контактах з турецькою;
потребує більшого обґрунтування спроба пов’язати з рум. ciumă «пагін, паросток», аром. tšama «ґуля, нарив» ( лат. сȳma «молодий паросток капусти» гр. ϰῡμα «паросток») (Bern. I 163), див. застереження: Фасмер ГСЭ III 224;
Pus̨cariu I 32–33;
Meyer-Lübke 226;
потребують дальших обґрунтувань інші пропоновані етимології: виведення з гр. ϰυ̃μα як спорідненого зі слов’ян. čuma іє. *keu- «згинати, виділятися, набухати» (Mladenov AfSlPh 33, 7–10, проти Vasmer RSl 4, 172; Jagić AfSlPh 33, 10), пов’язання з др. шума «ґуля», яке виводиться з гебр. (талмудичного, XV ст.) šūmā «ґуля, нарив» (Brückner 114, KZ 45, 110);
у польській мові з української;
р. чума́ «чума; [узагалі смертельно небезпечна пошесна хвороба]», бр. чума́, п. dżuma, болг. чу́ма «тс.», сболг. чюма «прищ, нарив» (Соболевский РФВ 65, 417), м. чума «чума», схв. чу̏ма «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

джу́ма «тс.»
зачуми́ти «заразити»
зачумі́ти «очманіти»
чуменя́ (у замовлянні від холери так називається нібито дитина чуми, тобто зарази)
чумни́й
Етимологічні відповідники

Слово Мова
tšama «ґуля, нарив» ( лат. сȳma «молодий паросток капусти» гр. ϰῡμα «паросток») аромунський
чума́ білоруська
чу́ма «тс.» болгарська
šūmā «ґуля, нарив» (талмудичного, XV ст.)(Brückner 114, KZ 45, 110) гебрайська
ϰυ̃μα грецька
шума «ґуля» давньоруська
*keu- «згинати, виділятися, набухати» індоєвропейська
чума «чума» македонська
dżuma польська
чума́ «чума; [узагалі смертельно небезпечна пошесна хвороба]» російська
ciumă «пагін, паросток» румунська
ма «тс.» сербохорватська
чюма «прищ, нарив» (Соболевский РФВ 65, 417) середньоболгарська
застереження: ?
čuma ?

Хома́ (чоловіче ім’я)

запозичення з грецької мови;
гр. Θωμα̃ς «Фома» походить від гебр. tĕ’ōm «близнюк», спорідненого з арам. teōmā, ак. tu’amu, ta’umu, ар. tau’am «близнюк», які пов’язуються із семітською основою w-a-m «рахувати»;
р. Фома́, бр. Хама́, др. Фома, ч. Tomáš, слц. Tomaš, схв. Хома, слн. Tomaž, стсл. Фома;
Фонетичні та словотвірні варіанти

ма́
Тома́
Тома́ш
Фома́
Фтома́
Хо́мка
Етимологічні відповідники

Слово Мова
tu'amu аккадська
tau'am «близнюк» арабська
t арамейська
Хама́ білоруська
tĕ'ōm «близнюк» гебрайська
Θωμα̃ς «Фома» грецька
Фома давньоруська
Фома́ російська
Хома сербохорватська
Tomaš словацька
Tomaž словенська
Фома старослов’янська
Tomáš чеська
ta'umu ?
w-a-m «рахувати» ?

хому́т «шийна частина кінської упряжі; (техн.) деталь у вигляді зігнутого в скобу стержня або кільця для кріплення чого-небудь»

псл. xomǫtъ;
загальновизнаної етимології не має;
припускається зв’язок із псл. *(s)kem-/(s)kom-/xom- «тиснути, гнітити», пор. скемі́ти, щемі́ти, оскоме́лок «гілка, тріска», р. ком «брила, груда», п. ст. szczmić «стискувати, охоплювати», ч. chomáč «жмут, гроно; купа», мор. [chomtat] «жадібно хватати щось» (Sławski I 75; Brückner 182);
сюди ж відноситься лит. kamanos (мн.) «шкіряна вуздечка», н. [Hamen] «хомут», снідерл. hāme, гол. haam «тс.» (ЭССЯ 8, 69–70);
заслуговує на увагу припущення про монголо-тюркське походження слова: монг. (k)hom «подушка під сідло верблюда», мн. khomut, тат. komyt, чув. khomyt;
носове ǫ на слов’янському ґрунті могло виникнути із подвоєння tt при запозиченні слова (tt l nt; -unt l ǫt) (Machek ESJČ 203; Holub–Lyer 204);
менш переконливі гіпотези про запозичення готського дієприкметника *hamands (пор. н. hemmen «гальмувати», [Ham, Hamen] «хомут» – Bern. I 395), про спорідненість з дінд. śámyā «палиця, клин, опора, точка опори», śamyati «старається, працює», śamáyati «заспокоює» (Machek Slavia 16, 192, 211);
р. хому́т, бр. хаму́т, др. хомутъ, п. chomąt, chomąto, ч. chomout, слц. chomút «ярмо», вл. нл. chomot, болг. хаму́т, хомо́т «ярмо, іго, гніт», схв. хо̏муˇт «жменя, пучок», ст. «ярмо», слн. komat, homôt «невід», стсл. хомѫтъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти

захомута́ти
підхому́тник
хаму́т
хому́тний
Етимологічні відповідники

Слово Мова
хаму́т білоруська
хаму́т болгарська
chomot верхньолужицька
haam «тс.» голландська
śámyā «палиця, клин, опора, точка опори» давньоіндійська
хомутъ давньоруська
kamanos «шкіряна вуздечка» (мн.) литовська
chomtat «жадібно хватати щось» моравське
chomot нижньолужицька
Hamen «хомут» німецька
szczmić «стискувати, охоплювати» польська
chomąt польська
chomąto польська
xomǫtъ праслов’янська
*(s)kem-/(s)kom-/xom- «тиснути, гнітити» праслов’янська
ком «брила, груда» російська
хому́т російська
му «жменя, пучок» сербохорватська
hāme середньонідерландська
chomút «ярмо» словацька
komat «невід» словенська
homôt «невід» словенська
хомѫтъ старослов’янська
komyt татарська
хомо́т «ярмо, іго, гніт» українська
chomáč «жмут, гроно; купа» чеська
chomout чеська
khomyt чуваська
скемі́ти ?
щемі́ти ?
оскоме́лок «гілка, тріска» ?
szczmić «стискувати, охоплювати» ?
khomut ?
*hamands (пор. н. hemmen «гальмувати», [Ham, Hamen] «хомут» -- Bern. I 395) ?
śamyati «старається, працює» ?
śamáyati «заспокоює» ?
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України