МУТІ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
му́ті «рівні зовнішні кути хати»
запозичення з молдавської мови;
молд. му́кие (му́ке) «кут; край, ребро, грань», як і рум. múchie (múche) «тс.», походить від лат. mutulus «виступ під капітеллю, консоль», запозиченого з етруської мови;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| mutulus «виступ під капітеллю, консоль» | латинська |
| му́кие «кут; край, ребро, грань» (му́ке) | молдавська |
| múchie «тс.» (múche) | румунська |
муді́й «китиця соломи, якою пошивають роги хати»
очевидно, пов’язане з [му́ті] «зовнішні кути хати» (див.);
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| му́ті «зовнішні кути хати» | ? |
метля́ти «гойдати (про вітер, бурю і т. п.); часто міняти напрям руху»
афективні утворення, пов’язані з мета́ти, мота́ти;
основи на мат- пов’язуються також (Machek ESJC 355; Holub–Kop. 218) з псл. męt-/mǫt(укр. муть);
р. [метли́ть] «мотатися туди й сюди», [метлеси́ть] «мелькати, мигтіти», бр. матля́ць «мотати; махати», п. [matlać] «плутати, змішувати», ч. matlat se «копирсатися», слц. [matlat’] «махати», схв. [матљèхати] «незграбно рухатися; махати, розмахувати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ма́тланка
(у виразі [м-ки дати] «полупцювати, потріпати за волосся»)
матлю́кати
«махати (хвостом)»
ма́тля́ти
«тс.; теліпати; [робити щось непотрібне О]»
матна́тися
«тс.; тинятися Ж»
ма́тня́
метеля́ти
«гойдати»«виляти, викручуватися»
метля́тися
«розвіватися; метатися, [теліпатися]»
мотля́тися
«тс.»
сум'яття» Ж
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| матля́ць «мотати; махати» | білоруська |
| matlać «плутати, змішувати» | польська |
| муть | праслов’янська |
| метли́ть «мотатися туди й сюди» | російська |
| матљèхати «незграбно рухатися; махати, розмахувати» | сербохорватська |
| matlat' «махати» | словацька |
| метлеси́ть «мелькати, мигтіти» | українська |
| matlat se «копирсатися» | чеська |
| мета́ти | ? |
| мота́ти | ? |
| мат- | ? |
| муть | ? |
мути́ти «каламутити; баламутити, підбурювати; [створювати безладдя]»
псл. *mǫtiti «мутити», ітератив до *męsti (‹*mętti) «тс.»;
р. мути́ть, бр. муці́ць, др. мутити «хвилювати, тривожити», п. mącić, ч. moutiti, слн. mútiť, вл. mucić, нл. muśiś, болг. мъ́тя, м. мати, схв. му́тити, слн. motíti, стсл. мѫтити;
Фонетичні та словотвірні варіанти
за́мут
«хаос, сум’яття»
заму́та
«тс.»
замутні́лий
мут
«муть»
му́тва
«сум’яття; метушня; плутанина»
мути́тися
му́тище
«мул, осад»
му́тлавиця
«дуже брудна вода в водоймі»
мутни́й
мутник
«мутний струмок»
мутні́ти
мутні́шати
мутнува́тий
мутня́во
«в’яло, поволі»
мутня́к
«каракатиця, Sepia»
(зоол.)
мутува́ти
«мутити»
муть
незаму́тний
«незатьмарений, безтурботний»
незмуче́ний
«тс.»
о́мут
«вир»
перемути́ти
«схвилювати»
промути́ти
(тех.)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| муці́ць | білоруська |
| мъ́тя | болгарська |
| mucić | верхньолужицька |
| мутити «хвилювати, тривожити» | давньоруська |
| мати | македонська |
| muśiś | нижньолужицька |
| mącić | польська |
| *mǫtiti «мутити» | праслов’янська |
| му́тити | сербохорватська |
| mútiť | словенська |
| motíti | словенська |
| мѫтити | старослов’янська |
| moutiti | чеська |
| *męsti «тс.» (‹*mętti) | ? |
| мути́ть | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України