МУРЛО — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
мурло́ «груба, невихована людина; відлюдько; [пика, морда, рило Ж]»
неясне;
пов’язується з тюрк. murun ‹ burun «ніс» (Даль II 360; Горяев 219);
припускається також звуконаслідувальне походження (Фасмер III 13);
форма слова пояснюється аналогією до ри́ло (Преобр. І 569);
р. мурло́ «пика, морда», [мурно́], бр. мурло́ «тс.», схв. мỳрлак (му́рлāк) «неотеса, відлюдько»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
мурми́ло
«груба, невихована людина; відлюдько»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| мурло́ «тс.» | білоруська |
| мурло́ «пика | російська |
| морда» | російська |
| мỳрлак «неотеса, відлюдько» (му́рлāк) | сербохорватська |
| murun ‹ burun «ніс» | тюркські |
| мурно́ | українська |
| ри́ло | ? |
мур-мур (вигук, що передає муркотання кота)
звуконаслідування, наявне також в інших мовах: нвн. murmeln «бурмотіти», лат. murmurāre «тс.», тюрк. myrla- «муркотіти, бурмотіти»;
р. мурмур, мурлы́кать, бр. мурлы́каць, п. mruczeć, ч. mruceti «ричати; бурчати; муркотіти», слц. mručať «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
мормоні́ти
«бурчати; мурмотати»
мумрину́ти
«промимрити»
мумрита́ти
«бурмотати, мимрити»
мурк
му́ркати
му́ркіт
«муркання»
мурко́
муркота́ти
муркотило
«буркотун»
муркоті́й
«ТС.»
муркоті́ти
муркотня́
мурли́кати
мурлу́
мурмота́ти
мурмоті́ти
мурника́ти
«тс.»
мурча́ти
«муркотати (про тварин); бурчати (про людину)»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| мурлы́каць | білоруська |
| murmurāre «тс.» | латинська |
| murmeln «бурмотіти» | нововерхньонімецька |
| mruczeć | польська |
| мурмур | російська |
| mručať «тс.» | словацька |
| myrla- «муркотіти, бурмотіти» | тюркські |
| мурлы́кать | українська |
| mruceti «ричати; бурчати; муркотіти» | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України