МИНІ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
Ми́на (чоловіче і жіноче ім’я)
через церковнослов’янське посередництво запозичено в давньоруську мову з грецької;
гр. Μηνα, Μηνας пов’язане з іменником μὴν (дор. μὴς) «місяць», спорідненим з лат. mensis «місяць (календарний)», лит. mзnesis «тс.», псл. měsęсь «місяць»;
р. Ми́на, бр. Мі́на, др. Мина, болг. Мина́, стсл. Мина;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Мина
«поминател аб(о) мѣсячен»
(1627)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Мі́на | білоруська |
| Мина́ | болгарська |
| Μηνα | грецька |
| Мина | давньоруська |
| mensis «місяць (календарний)» | латинська |
| mзnesis «тс.» | литовська |
| měsęсь «місяць» | праслов’янська |
| Мина | старослов’янська |
| μὴς «місяць» | ? |
| Ми́на | ? |
ми́ня «корова, віл, теля» (дит.)
слова дитячої мови звуконаслідувального походження (пор. му́кати, р. мыча́ть);
Фонетичні та словотвірні варіанти
минь-минь
(вигук, яким кличуть котів)
ми́нюми́ню
(вигук, яким кличуть корів)
мі́ня
«корова, теля»
миня «примара»
можливо, пов’язане з [маня́к] «тс.» (пор.);
неясне;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| маня́к «тс.» (пор.) | ? |
минь «Lota Oken» (іхт.)
менш обґрунтоване виведення (Holub– Kop. 227) з псл. *mьn-, menьš- «менший» або зіставлення (Фасмер II 599; Преобр. І 523; Schuster-Šewc 922) з лит. ménkė «тріска», лтс. menca «тс.», гр. μαίνη «маленька морська риба; окунь»;
пор. мар. men «минь», ерз. mentäk, мокш. muntuk «тс.»;
очевидно, праслов’янське запозичення з фінно-угорських мов;
р. [минь, мень, ме́нюх, ме́нтус], бр. [мень], мянту́з, п. miętus, [mień], ч. mník, ст. meň, слц. mieň, вл. нл. mjenk, схв. [mеnjak, mаnј, мàнић], слн. mének «минь»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
м
«вугор»
ме́нту́з
ме́нту́с
ментю́к
ме́нтюх
мень
ме́нькус
меньо́к
ми́нтус
миньку́с
миньо́к
«минь звичайний, Lota lota L.»
міню́ха
мні́yc
мнух
мнюх
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| мень | білоруська |
| mjenk | верхньолужицька |
| μαίνη «маленька морська риба; окунь» | грецька |
| mentäk | ерзянська |
| menca «тс.» | латиська |
| ménkė «тріска» | литовська |
| men «минь» | марійська |
| muntuk «тс.» | мокшанська |
| mjenk | нижньолужицька |
| miętus | польська |
| *mьn- | праслов’янська |
| минь | російська |
| mеnjak | сербохорватська |
| mаnј | сербохорватська |
| mieň | словацька |
| mének «минь» | словенська |
| мень | українська |
| ме́нюх | українська |
| ме́нтус | українська |
| мянту́з | українська |
| mień | українська |
| мàнић | українська |
| mník | чеська |
| menьš- «менший» | ? |
| men «минь» | ? |
| meň | ? |
мина́ти
псл. *minǫti «минути», mijati «минати»;
споріднене з лат. meare «ходити, проходити, рухатися», скімр. mynet «іти»;
іє. *mеі- «іти»;
р. минова́ть, бр. міна́ць, др. минути, миновати, п. minąć «минути», mijać «минати», ч. minoúti «минути», míjeti «минати», слц. minut’ «минути», вл. minyć so «минутися», нл. minus’ se «тс.», mijaś se «минатися», болг. ми́на «мину», м. мине «минає», схв. ми́нути «минути», слн. miníti, стсл. минѫти, миновати «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вимина́ти
«переганяти, обганяти»
мина́тиси
«минатися; помирати, гинути»
мина́тися
минува́ти
«обносити (чаркою), уникнути Ж»
мину́вшина
мину́ле
мину́лий
мину́ти
мину́шка
«скороминуча»
(про грушу)
мину́щий
мінуха́
неймину́й
«неодмінно»
немина́йло
«той, що не поступається дорогою; той, що не проходить»
немину́чий
о́бмин
«пропуск»
обмина
«тс.»
обмина́ти
обмино́вище
«той, кого всі уникають»
омина́ти
передмину́лий
про́мінка
«пропуск нитки в основі»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| міна́ць | білоруська |
| ми́на «мину» | болгарська |
| minyć so «минутися» | верхньолужицька |
| минути | давньоруська |
| *mеі- «іти» | індоєвропейська |
| meare «ходити, проходити, рухатися» | латинська |
| мине «минає» | македонська |
| minus' se «тс.»«минатися» | нижньолужицька |
| mijaś se «тс.»«минатися» | нижньолужицька |
| minąć «минути»«минати» | польська |
| mijać «минути»«минати» | польська |
| *minǫti «минути» | праслов’янська |
| минова́ть | російська |
| ми́нути «минути» | сербохорватська |
| mynet «іти» | середньокімрська |
| minut' «минути» | словацька |
| miníti | словенська |
| минѫти | старослов’янська |
| миновати | українська |
| миновати «тс.» | українська |
| minoúti «минути»«минати» | чеська |
| míjeti «минути»«минати» | чеська |
| mijati «минати» | ? |
ми́ца «кішка»
молд. мы́цэ «кішка» (рум. mîţă «тс.») є афективним (звуконаслідувальним) утворенням, паралельним до іт. micio «кішка, кіт», нвн. Mieze «кішка»;
запозичення з молдавської мови;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ми́нька
«сережка, котик (на дереві)»
ми́ня
«кішка»
ми́цка
«тс. тж; сережка, котик (на дереві) ВеНЗн»
миць-миць
(вигук, яким кличуть кота)
ми́цька
«тс. тж; (зоол.) білка, Sciurus vulgaris L. ВеНЗн; тхір, Putorius vulgaris ВеНЗн»
ми́ця
«кішечка, котик»
(дит.)
міць-міць
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| micio «кішка, кіт» | італійська |
| мы́цэ «кішка» (рум. mîţă «тс.») | молдавська |
| Mieze «кішка» | нововерхньонімецька |
мі́на «снаряд з вибухівкою, торпеда; підкоп; підземний хід; ніша; [льох; яма, в яку опускається вулик Ж; засік; заглибина біля комина для дрібних речей ЛЧерк]»
н. Míne «снаряд; копальня; (ст.) підривний підкоп, мінна галерея» походить від фр. mine «копальня, міна; підкоп», яке зводиться до галлороманськ. *mῑna «копальня», пов’язаного з сірл. mein «руда», кімр. mwyn «тс.»;
запозичення з німецької мови;
р. ми́на «снаряд, торпеда; підземний хід», бр. мі́на «снаряд, торпеда», п. mina «снаряд; підкоп», ч. вл. нл. mina «снаряд», слц. слн. mína «тс.», болг. ми́на «снаряд; шахта, копальня, підземна галерея в шахті», м. мина «снаряд», схв. мȗна (мȕна) «снаряд; підземна галерея в копальні»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
міне́р
мінува́ти
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| мі́на «снаряд, торпеда» | білоруська |
| ми́на «снаряд; шахта, копальня, підземна галерея в шахті» | болгарська |
| mina «снаряд» | верхньолужицька |
| mwyn «тс.» | кімрська |
| мина «снаряд» | македонська |
| mina «снаряд» | нижньолужицька |
| Míne «снаряд; копальня; (ст.) підривний підкоп, мінна галерея» | німецька |
| mina «снаряд; підкоп» | польська |
| ми́на «снаряд, торпеда; підземний хід» | російська |
| мȗна «снаряд; підземна галерея в копальні» (мȕна) | сербохорватська |
| mein «руда» | середньоірландська |
| mína «тс.» | словацька |
| mína «тс.» | словенська |
| mine «копальня, міна; підкоп» | французька |
| mina «снаряд» | чеська |
| *mῑna «копальня» | ? |
мі́на «вираз обличчя; гримаса»
запозичення з французької мови;
фр. mine «тс.» походить від брет. min «морда, рило; риси обличчя»;
пов’язання з лат. mināre «загрожувати» (Brückner 337) необґрунтоване;
р. болг. ми́на, бр. мі́на, п. mina, схв. ми́на, ми́на;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| мі́на | білоруська |
| ми́на | болгарська |
| min «морда, рило; риси обличчя» | бретонська |
| mināre «загрожувати» | латинська |
| mina | польська |
| ми́на | російська |
| ми́на | сербохорватська |
| ми́на | українська |
| mine «тс.» | французька |
мі́ні «мінімальний» (про довжину одягу тощо)
англ. mini є результатом скорочення слова minimum «мінімум» (minimal «мінімальний»);
запозичення з англійської мови;
р. ми́ни, бр. мі́ні-(сукенка), п. mini, ч. mini (sukně), слц. mini, бодр, мини(жу́п), слн. míni;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| mini є результатом скорочення слова minimum «мінімум» (minimal «мінімальний») | англійська |
| мі́ні-(сукенка) | білоруська |
| mini | польська |
| ми́ни | російська |
| mini | словацька |
| míni | словенська |
| бодр | українська |
| мини (жу́п) | українська |
| mini (sukně) | чеська |
ім'я́
m – споріднене з прус. emmens, род. в. emnes, алб. emεn (‹*enmen), ірл. аіnm, з іншим вокалізмом гот. namō, двн. namo, нвн. Name, лат. nomen, дінд. nma, гр. ὄνομα, вірм. anum, хет. lāman, тох. А ñom, В ñem «тс.»;
пов’язують з псл. *jęti, *јьmǫ (укр. я́ти), реконструюючи термін родового ладу *jьm-men «умовний (прийнятий) знак» (Šuman AfSlPh ЗО, 302);
О. М. Трубачов виводить від прийменникових коренів *anō «вгору», *en «в, всередині» як «накладене, вкладене» (ЭССЯ 8, 227–228);
р. и́мя, бр. ім՝я́, др. имя, п. imię, miano, ст. jimię, ч. jméno, ст. jmě, jmene, слц. meno, вл. mjeno, нл. mě, mjenjo, mjeno, ст. jimjë, полаб. aimą, (ernǫ), болг. м. и́ме, схв. ȕмē, слн. imé, стсл. ИМѦ, ИМЕНЕ псл. *jьm (*jьmene) ‹*ьnmen, що зводиться до іє. *-rnen-;
Фонетичні та словотвірні варіанти
име́нник
«тс.»
и́менник
«тезка»
и́менно
імени́ни
імени́нник
імени́тий
іменни́й
іме́нник
іменнико́вий
і́менно
іме́ння
іме́но
імено́ваний
іменува́ти
імня́
йме́ння
м'я
мени́ни
мени́нник
менник
ме́ння
мення́ти
менува́ти
мини́ни
ми́но
мня
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| emεn | албанська |
| *enmen | албанська |
| emεn | албанська |
| *enmen | албанська |
| ім՝я́ | білоруська |
| и́ме | болгарська |
| mjeno | верхньолужицька |
| anum | вірменська |
| anum | вірменська |
| namō | готська |
| namō | готська |
| ὄνομα | грецька |
| ὄνομα | грецька |
| namo | давньоверхньонімецька |
| namo | давньоверхньонімецька |
| nā́ma | давньоіндійська |
| nā́ma | давньоіндійська |
| имя | давньоруська |
| *-rnen- | індоєвропейська |
| аіnm | ірландська |
| аіnm | ірландська |
| nomen | латинська |
| nomen | латинська |
| и́ме | македонська |
| mě | нижньолужицька |
| mjenjo | нижньолужицька |
| mjeno | нижньолужицька |
| jimjë | нижньолужицька |
| Name | нововерхньонімецька |
| Name | нововерхньонімецька |
| i̯aimą ($e$rnǫ) | полабська |
| imię | польська |
| miano | польська |
| jimię | польська |
| *jęti | праслов’янська |
| *јьmǫ | праслов’янська |
| *jьm-men | праслов’янська |
| *anō | праслов’янська |
| *en | праслов’янська |
| jьm | праслов’янська |
| *jьmene | праслов’янська |
| *ьnmen | праслов’янська |
| jьm | праслов’янська |
| *jьmene | праслов’янська |
| *ьnmen | праслов’янська |
| emmens | прусська |
| emnes род. в. | прусська |
| emmens | прусська |
| emnes род. в. | прусська |
| и́мя | російська |
| ȕмē | сербохорватська |
| meno | словацька |
| imé | словенська |
| имѦ (*jьmene) | старослов’янська |
| имене | старослов’янська |
| имене | старослов’янська |
| ñom | тохарська А |
| ñom | тохарська А |
| ñem | тохарська В |
| ñem | тохарська В |
| я́ти | українська |
| lāman | хетська |
| lāman | хетська |
| jméno | чеська |
| jmě | чеська |
| jmene | чеська |
| i̯ei̯rnǫ | ? |
| i̯ei̯rnǫ | ? |
хлам
розглядалося (Черных II 341) як скорочена форма слова хлами́да (у такому разі хлам – це первісно «непридатний для вжитку одяг, лахміття», а потім – «будь-яке сміття»);
псл. xlamъ;
надійної етимології немає;
припускалося первісне lomъ (lamati) з експресивним нарощуванням х- (ЭССЯ 8, 24);
пов’язувалося з хла́мати «жадібно їсти, глитати» звуконаслідувального походження (Ильинский ИОРЯС 16/4, 4–5);
зіставлялося з холм (Шапиро ФЗ 1877/4, 79), з лтс. slāns «купа, стос» (Mikl. EW 86; Matzenauer LF 7, 219; Bern. I 387, проти Трубачев ЭССЯ 8, 24), з лит. šlam̃štas «хлам, сміття» (Носович 679);
р. бр. хлам, др. хламъ, схв. хла̏мина «шкарбан»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
хламі́ття
«лахміття»
хламо́ти
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| хлам | білоруська |
| хламъ | давньоруська |
| slāns «купа, стос» | латиська |
| šlam̃štas «хлам, сміття» | литовська |
| xlamъ | праслов’янська |
| хлам | російська |
| мина «шкарбан» | сербохорватська |
| хлами́да (у такому разі хлам -- це первісно «непридатний для вжитку одяг, лахміття», а потім -- «будь-яке сміття») | ? |
| хла́мати «жадібно їсти, глитати» | ? |
| холм | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України