МИНТУС — ЕТИМОЛОГІЯ

манти́ти «видурювати, випрошувати»

не зовсім ясне;
можливо, пов’язане з лат. mantica «дорожня торба» (пор. п. ст. mantyka «жебрацька торба»), mantellum «покривало, скатертина»;
р. [манти́ть] «здаватися; бути привабливим», [манту́лить] «бути лизоблюдом», [манту́лы] «ласощі», бр. манта́чыць «тратити, розтринькувати», [манту́лы] «похоронний обід; частування; легке життя», [манту́лиць] «прикидатися бідним», п. [mantuły] «вид печива», слц. [obmantať] «обдурити», [umantať] «заворожити»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

манта́ «дурисвіт, шахрай, шахрайство Ж; блукання в лісі О»
манта́р «шахрай»
манта́ч «дурисвіт Ж; прохач (про циган) Корз»
манта́чити «обдурювати, ошукувати Ж; тратити, розтринькувати»
манти́вий «брехливий, неправдивий»
манти́лити «тс.»
мантило
манти́тися «плестися (уві сні)»
мантій
манті́йство «ошуканство»
манту́ла «поминальний обід; милостиня на такому обіді»
манту́ли «подачки; кукурудзяні пироги з сиром»
манту́лити «видурювати подачку»
манту́лки «ласощі; дрібний крам»
мантяни́к «шахрай»
мантяр «тс.»
ми́нту́с «шматок хліба, одержаний жебраком Г, Ж; подачка жебракові; залишки їжі, що дають жебракові»
ми́нтуси «тс.»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
манта́чыць «тратити, розтринькувати» білоруська
mantica «дорожня торба» (пор. п. ст. mantyka «жебрацька торба») латинська
mantuły «вид печива» польська
манти́ть «здаватися; бути привабливим» російська
obmantať «обдурити» словацька
манту́лить «бути лизоблюдом» українська
манту́лы «ласощі» українська
манту́лы «похоронний обід; частування; легке життя» українська
манту́лиць «прикидатися бідним» українська
umantať «заворожити» українська
mantellum «покривало, скатертина» ?

метіс «дикий короп, сазан, Cyprinus carpio L.; карась срібний, Саrassius gibelio Bloch» (іхт.)

неясне;
можливо, результат видозміни назв [ме́нту́с] «минь», [ми́нтус] «тс.» (пор.);
Фонетичні та словотвірні варіанти

ми́тус «дикий короп, сазан»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ме́нту́с «минь» ?
ми́нтус «тс.» (пор.) ?

минь «Lota Oken» (іхт.)

очевидно, праслов’янське запозичення з фінно-угорських мов;
пор. мар. men «минь», ерз. mentäk, мокш. muntuk «тс.»;
менш обґрунтоване виведення (Holub– Kop. 227) з псл. *mьn-, menьš- «менший» або зіставлення (Фасмер II 599; Преобр. І 523; Schuster-Šewc 922) з лит. ménkė «тріска», лтс. menca «тс.», гр. μαίνη «маленька морська риба; окунь»;
р. [минь, мень, ме́нюх, ме́нтус], бр. [мень], мянту́з, п. miętus, [mień], ч. mník, ст. meň, слц. mieň, вл. нл. mjenk, схв. [mеnjak, mаnј, мàнић], слн. mének «минь»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

м «вугор»
ме́нту́з
ме́нту́с
ментю́к
ме́нтюх
мень
ме́нькус
меньо́к
ми́нтус
миньку́с
миньо́к «минь звичайний, Lota lota L.»
міню́ха
мні́yc
мнух
мнюх «тс.»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
мень білоруська
mjenk верхньолужицька
μαίνη «маленька морська риба; окунь» грецька
mentäk ерзянська
menca «тс.» латиська
ménkė «тріска» литовська
men «минь» марійська
muntuk «тс.» мокшанська
mjenk нижньолужицька
miętus польська
*mьn- праслов’янська
минь російська
mеnjak сербохорватська
mаnј сербохорватська
mieň словацька
mének «минь» словенська
мень українська
ме́нюх українська
ме́нтус українська
мянту́з українська
mień українська
мàнић українська
mník чеська
men «минь» ?
menьš- «менший» ?
meň ?
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України