МИНИ — ЕТИМОЛОГІЯ | Горох — українські словники

мі́ні «мінімальний» (про довжину одягу тощо)

англ. mini є результатом скорочення слова minimum «мінімум» (minimal «мінімальний»);

запозичення з англійської мови;

р. ми́ни, бр. мі́ні-(сукенка), п. mini, ч. mini (sukně), слц. mini, бодр, мини(жу́п), слн. míni;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
mini є результатом скорочення слова minimum «мінімум» (minimal «мінімальний»)	англійська
мі́ні-(сукенка)	білоруська
mini	польська
ми́ни	російська
mini	словацька
míni	словенська
бодр	українська
мини (жу́п)	українська
mini (sukně)	чеська

Ми́на (чоловіче і жіноче ім’я)

через церковнослов’янське посередництво запозичено в давньоруську мову з грецької;

гр. Μηνα, Μηνας пов’язане з іменником μὴν (дор. μὴς) «місяць», спорідненим з лат. mensis «місяць (календарний)», лит. mзnesis «тс.», псл. měsęсь «місяць»;

р. Ми́на, бр. Мі́на, др. Мина, болг. Мина́, стсл. Мина;

Фонетичні та словотвірні варіанти

Мина «поминател аб(о) мѣсячен» (1627)

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
Мі́на	білоруська
Мина́	болгарська
Μηνα	грецька
Мина	давньоруська
mensis «місяць (календарний)»	латинська
mзnesis «тс.»	литовська
měsęсь «місяць»	праслов’янська
Мина	старослов’янська
μὴς «місяць»	?
Ми́на	?

обиня́к «натяк, недомовка»

р. обиня́к, обиняки́, [обинова́ться] «сумніватися; замовчувати; говорити натяками», [обину́ться] «тс.», як і др. обиновати «обходити навколо», обинути «обійти, покрити», обиноватися «обходити, відходити», обинутися «ухилятися, боятися», походить від стсл. обиновати сѧ «уникати, сторонитися», обинѫти сѧ «уникнути, посторонитися, злякатися», остаточно не з’ясованого, пов’язуваного з ви́ти, вину́ти (Фасмер III 101), але зіставлюваного також (Булаховський Вибр. пр. III 426; Преобр. I 628) з вина́, вини́ти, мину́ти;

запозичення з російської мови;

Фонетичні та словотвірні варіанти

наобиняки́ «з натяками; навмання»

обеня́к

обеняки́

обинува́тися «говорити обиняками, вдаючись до натяків, алегорій»

обину́тися «тс.»

обиня́ки́

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
обиновати «обходити навколо»	давньоруська
обиня́к	російська
обиновати сѧ «уникати, сторонитися»	старослов’янська
обиняки́	?
обинова́ться «сумніватися; замовчувати; говорити натяками»	?
обину́ться «тс.»	?
обинути «обійти, покрити»	?
обиноватися «обходити, відходити»	?
обинутися «ухилятися, боятися»	?
сѧ «уникнути, посторонитися, злякатися»	?
ви́ти	?
вину́ти	?
вина́	?
вини́ти	?
мину́ти	?

мина́ти

псл. *minǫti «минути», mijati «минати»;

споріднене з лат. meare «ходити, проходити, рухатися», скімр. mynet «іти»;

іє. *mеі- «іти»;

р. минова́ть, бр. міна́ць, др. минути, миновати, п. minąć «минути», mijać «минати», ч. minoúti «минути», míjeti «минати», слц. minut’ «минути», вл. minyć so «минутися», нл. minus’ se «тс.», mijaś se «минатися», болг. ми́на «мину», м. мине «минає», схв. ми́нути «минути», слн. miníti, стсл. минѫти, миновати «тс.»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

вимина́ти «переганяти, обганяти»

мина́тиси «минатися; помирати, гинути»

мина́тися

минува́ти «обносити (чаркою), уникнути Ж»

мину́вшина

мину́ле

мину́лий

мину́ти

мину́шка «скороминуча» (про грушу)

мину́щий

мінуха́

неймину́й «неодмінно»

немина́йло «той, що не поступається дорогою; той, що не проходить»

немину́чий

о́бмин «пропуск»

обмина «тс.»

обмина́ти

обмино́вище «той, кого всі уникають»

омина́ти

передмину́лий

про́мінка «пропуск нитки в основі»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
міна́ць	білоруська
ми́на «мину»	болгарська
minyć so «минутися»	верхньолужицька
минути	давньоруська
*mеі- «іти»	індоєвропейська
meare «ходити, проходити, рухатися»	латинська
мине «минає»	македонська
minus' se «тс.»«минатися»	нижньолужицька
mijaś se «тс.»«минатися»	нижньолужицька
minąć «минути»«минати»	польська
mijać «минути»«минати»	польська
*minǫti «минути»	праслов’янська
минова́ть	російська
ми́нути «минути»	сербохорватська
mynet «іти»	середньокімрська
minut' «минути»	словацька
miníti	словенська
минѫти	старослов’янська
миновати	українська
миновати «тс.»	українська
minoúti «минути»«минати»	чеська
míjeti «минути»«минати»	чеська
mijati «минати»	?

мі́на «снаряд з вибухівкою, торпеда; підкоп; підземний хід; ніша; [льох; яма, в яку опускається вулик Ж; засік; заглибина біля комина для дрібних речей ЛЧерк]»

запозичення з німецької мови;

н. Míne «снаряд; копальня; (ст.) підривний підкоп, мінна галерея» походить від фр. mine «копальня, міна; підкоп», яке зводиться до галлороманськ. *mῑna «копальня», пов’язаного з сірл. mein «руда», кімр. mwyn «тс.»;

р. ми́на «снаряд, торпеда; підземний хід», бр. мі́на «снаряд, торпеда», п. mina «снаряд; підкоп», ч. вл. нл. mina «снаряд», слц. слн. mína «тс.», болг. ми́на «снаряд; шахта, копальня, підземна галерея в шахті», м. мина «снаряд», схв. мȗна (мȕна) «снаряд; підземна галерея в копальні»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

міне́р

мінува́ти

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
мі́на «снаряд, торпеда»	білоруська
ми́на «снаряд; шахта, копальня, підземна галерея в шахті»	болгарська
mina «снаряд»	верхньолужицька
mwyn «тс.»	кімрська
мина «снаряд»	македонська
mina «снаряд»	нижньолужицька
Míne «снаряд; копальня; (ст.) підривний підкоп, мінна галерея»	німецька
mina «снаряд; підкоп»	польська
ми́на «снаряд, торпеда; підземний хід»	російська
мȗна «снаряд; підземна галерея в копальні» (мȕна)	сербохорватська
mein «руда»	середньоірландська
mína «тс.»	словацька
mína «тс.»	словенська
mine «копальня, міна; підкоп»	французька
mina «снаряд»	чеська
*mῑna «копальня»	?

мі́на «вираз обличчя; гримаса»

запозичення з французької мови;

фр. mine «тс.» походить від брет. min «морда, рило; риси обличчя»;

пов’язання з лат. mināre «загрожувати» (Brückner 337) необґрунтоване;

р. болг. ми́на, бр. мі́на, п. mina, схв. ми́на, ми́на;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
мі́на	білоруська
ми́на	болгарська
min «морда, рило; риси обличчя»	бретонська
mināre «загрожувати»	латинська
mina	польська
ми́на	російська
ми́на	сербохорватська
ми́на	українська
mine «тс.»	французька

ім'я́

О. М. Трубачов виводить від прийменникових коренів *anō «вгору», *en «в, всередині» як «накладене, вкладене» (ЭССЯ 8, 227–228);

пов’язують з псл. *jęti, *јьmǫ (укр. я́ти), реконструюючи термін родового ладу *jьm-men «умовний (прийнятий) знак» (Šuman AfSlPh ЗО, 302);

m – споріднене з прус. emmens, род. в. emnes, алб. emεn (‹*enmen), ірл. аіnm, з іншим вокалізмом гот. namō, двн. namo, нвн. Name, лат. nomen, дінд. nma, гр. ὄνομα, вірм. anum, хет. lāman, тох. А ñom, В ñem «тс.»;

р. и́мя, бр. ім՝я́, др. имя, п. imię, miano, ст. jimię, ч. jméno, ст. jmě, jmene, слц. meno, вл. mjeno, нл. mě, mjenjo, mjeno, ст. jimjë, полаб. aimą, (ernǫ), болг. м. и́ме, схв. ȕмē, слн. imé, стсл. ИМѦ, ИМЕНЕ псл. *jьm (*jьmene) ‹*ьnmen, що зводиться до іє. *-rnen-;

Фонетичні та словотвірні варіанти

име́нник «тс.»

и́менник «тезка»

и́менно

імени́ни

імени́нник

імени́тий

іменни́й

іме́нник

іменнико́вий

і́менно

іме́ння

іме́но

імено́ваний

іменува́ти

імня́

йме́ння

м'я

мени́ни

мени́нник

менник

ме́ння

мення́ти

менува́ти

мини́ни

ми́но

мня

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
emεn	албанська
*enmen	албанська
emεn	албанська
*enmen	албанська
ім՝я́	білоруська
и́ме	болгарська
mjeno	верхньолужицька
anum	вірменська
anum	вірменська
namō	готська
namō	готська
ὄνομα	грецька
ὄνομα	грецька
namo	давньоверхньонімецька
namo	давньоверхньонімецька
nā́ma	давньоіндійська
nā́ma	давньоіндійська
имя	давньоруська
*-rnen-	індоєвропейська
аіnm	ірландська
аіnm	ірландська
nomen	латинська
nomen	латинська
и́ме	македонська
mě	нижньолужицька
mjenjo	нижньолужицька
mjeno	нижньолужицька
jimjë	нижньолужицька
Name	нововерхньонімецька
Name	нововерхньонімецька
i̯aimą ($e$rnǫ)	полабська
imię	польська
miano	польська
jimię	польська
*anō	праслов’янська
*en	праслов’янська
*jęti	праслов’янська
*јьmǫ	праслов’янська
*jьm-men	праслов’янська
jьm	праслов’янська
*jьmene	праслов’янська
*ьnmen	праслов’янська
jьm	праслов’янська
*jьmene	праслов’янська
*ьnmen	праслов’янська
emmens	прусська
emnes род. в.	прусська
emmens	прусська
emnes род. в.	прусська
и́мя	російська
ȕмē	сербохорватська
meno	словацька
imé	словенська
имѦ (*jьmene)	старослов’янська
имене	старослов’янська
имене	старослов’янська
ñom	тохарська А
ñom	тохарська А
ñem	тохарська В
ñem	тохарська В
я́ти	українська
lāman	хетська
lāman	хетська
jméno	чеська
jmě	чеська
jmene	чеська
i̯ei̯rnǫ	?
i̯ei̯rnǫ	?

хлам

зіставлялося з холм (Шапиро ФЗ 1877/4, 79), з лтс. slāns «купа, стос» (Mikl. EW 86; Matzenauer LF 7, 219; Bern. I 387, проти Трубачев ЭССЯ 8, 24), з лит. šlam̃štas «хлам, сміття» (Носович 679);

псл. xlamъ;

надійної етимології немає;

припускалося первісне lomъ (lamati) з експресивним нарощуванням х- (ЭССЯ 8, 24);

розглядалося (Черных II 341) як скорочена форма слова хлами́да (у такому разі хлам – це первісно «непридатний для вжитку одяг, лахміття», а потім – «будь-яке сміття»);

пов’язувалося з хла́мати «жадібно їсти, глитати» звуконаслідувального походження (Ильинский ИОРЯС 16/4, 4–5);

р. бр. хлам, др. хламъ, схв. хла̏мина «шкарбан»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

хламі́ття «лахміття»

хламо́ти «тс.»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
хлам	білоруська
хламъ	давньоруська
slāns «купа, стос»	латиська
šlam̃štas «хлам, сміття»	литовська
xlamъ	праслов’янська
хлам	російська
мина «шкарбан»	сербохорватська
холм	?
хлами́да (у такому разі хлам -- це первісно «непридатний для вжитку одяг, лахміття», а потім -- «будь-яке сміття»)	?
хла́мати «жадібно їсти, глитати»	?

ЗМІСТ

мі́ні «мінімальний» (про довжину одягу тощо)

Ми́на (чоловіче і жіноче ім’я)

обиня́к «натяк, недомовка»

мина́ти

мі́на «снаряд з вибухівкою, торпеда; підкоп; підземний хід; ніша; [льох; яма, в яку опускається вулик Ж; засік; заглибина біля комина для дрібних речей ЛЧерк]»

мі́на «вираз обличчя; гримаса»

ім'я́

хлам