МАРЕ — ЕТИМОЛОГІЯ
ма́ри «ноші для перенесення мерців»«ТС.»
очевидно, через посередництво польської і чеської мов запозичено з німецької;
нвн. Bahre «мари; труна», двн. bȃra «тс.» зводяться до пгерм. *bër- «нести», спорідненого з лат. fero «несу», гр. φέρω «тс.»;
звук м на місці б з’явився в чеській мові (пор. ч. ст. páry «мари»„ нл. bory «тс.») під впливом uměrati, mor;
припускається також безпосередній зв’язок з псл. mor- «мерти» (Трубачев ZfSl 3, 675; Schuster-Šewc 890);
р. бр. [ма́ры], п. вл. mary, ч. слц. máry;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ма́ре
«підвищення, на яке клали мерця»
мары
«мари»
(XVII ст.)
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
ма́ры | білоруська |
mary | верхньолужицька |
φέρω «тс.» | грецька |
bȃra «тс.» | давньоверхньонімецька |
fero «несу» | латинська |
Bahre «мари; труна» | нововерхньонімецька |
mary | польська |
*bër- «нести» | прагерманська |
mor- «мерти» | праслов’янська |
ма́ры | російська |
máry | словацька |
máry | чеська |
mor | ? |
масама́ри «частування під час весілля»
запозичення з молдавської мови;
молд. маса маре «званий обід» (букв. «великий стіл») (як і рум. masa mare «тс.») складається з іменника ма́са (рум. mása) «стіл», що походить від лат. mensa, яке загальноприйнятої етимології не має, та ма́ре (рум. máre) «великий», що зводиться до лат. mās, maris «чоловічий; потужний, могутній», так само з неясною етимологією;
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
mensa | латинська |
mās | латинська |
маса «званий обід» (букв. «великий стіл») | молдавська |
маре «званий обід» (букв. «великий стіл») | молдавська |
ма́са «стіл» (рум. mása) | ? |
ма́ре «великий» (рум. máre) | ? |
maris «чоловічий; потужний, могутній» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України