МАНІЯ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
ма́нія «хворобливий стан психіки; палка пристрасть до чогось»
через посередництво латинської мови (лат. mania «тс.») запозичено з грецької;
гр. μανία «божевілля, шаленство, душевна хвороба» пов’язане з дієсловом μαίνομαι «лютую, шалію», спорідненим з дінд. mányate «думає», ав. mainyeite «тс.», дірл. domoiniur «гадати, мати намір», псл. mьněti, укр. мни́мий;
р. болг. ма́ния, бр. ма́нія, п. mania, ч. mánie, слц. mánia, вл. manija, м. манија, схв. мàниjа, слн. maníja;
Фонетичні та словотвірні варіанти
маніака́льний
манія́к
манія́цтво
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| mainyeite «тс.» | авестійська |
| ма́нія | білоруська |
| ма́ния | болгарська |
| manija | верхньолужицька |
| μανία «божевілля, шаленство, душевна хвороба» | грецька |
| mányate «думає» | давньоіндійська |
| domoiniur «гадати, мати намір» | давньоірландська |
| манија | македонська |
| mania | польська |
| mьněti | праслов’янська |
| ма́ния | російська |
| мàниjа | сербохорватська |
| mánia | словацька |
| maníja | словенська |
| мни́мий | українська |
| mánie | чеська |
| μαίνομαι «лютую, шалію» | ? |
манія́ «сурик»
Walde – Hofm. II 91 – 92. – Пор. кармі́н, мініатю́ра, мі́ній;
Klein 984;
Bezlaj ESSJ II 184;
Holub – Lyer 315;
лат. minium походить, очевидно, з іберійських мов Піренейського півострова. – SW II 990;
п. minja «сурик»;
через посередництво польської мови запозичено з латинської;
Фонетичні та словотвірні варіанти
мана́
«барвник фіолетового кольору»
маніє́вий
«пофарбований манією»
мані́йка
«тс.; [вид зеленки (для мазання припічка) Me]»
манійо́вий
«темно-фіолетовий»
минія́
«сурик»
маня́к «примара, привид; опудало; дуже виснажена людина Па; малюнок Л; дурень МСБГ»
пов’язане з мани́ти «вводити в оману»;
деякі похідні (напр., маня́чи́ти «майоріти, мерехтіти») зазнали семантичного зближення з ма́яти, мая́чити;
р. [манья́к] «примара, привид», [манья́чить] «мигтіти; метушитися», п. [maniak] «опудало для принаджування тетеруків»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ма́нія
«привид СУМ; злий дух Ж»
маня́ка
«опудало; примара»
манячий
«той, що видніється в далині»
маня́чи́ти
«виднітися; стовбичити; майоріти»
манячі́ти
«тс.»
манячли́вий
приманя́чи́тися
«привидітися»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| maniak «опудало для принаджування тетеруків» | польська |
| манья́к «примара, привид» | російська |
| манья́чить «мигтіти; метушитися» | українська |
| мани́ти «вводити в оману» | ? |
| ма́яти | ? |
| мая́чити | ? |
мі́ній «окис свинцю, що використовується для виготовлення червоної фарби» (хім.)
запозичення з новолатинської хімічної номенклатури;
лат. minium «сурик; кіновар» давніше було запозичене у вигляді укр. ма́нія (див.);
ч. слц. mínium «червона фарба, окис свинцю»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| minium «сурик; кіновар» | латинська |
| mínium «червона фарба, окис свинцю» | словацька |
| ма́нія | українська |
| mínium «червона фарба, окис свинцю» | чеська |
ма́нька «ліва рука»
п. mańka заст.) «ліва рука», zażyć (zajść) kogo z mańki «обдурити», mańkut «лівша», [mańkat] «тс.», як і ч. mandák «тс.», походить від іт. manca «ліва рука», яке зводиться до лат. mancus «каліка; слабкий; неповний»;
запозичення з польської мови;
Фонетичні та словотвірні варіанти
майґу́т
ма́йка
(у виразі [з майки кого заходити] «намагатися перехитрувати, обходити кружним шляхом»)
майку́т
«лівша»
майку́тник
мані́й
манька
«ліва (рука)»
(1627)
ма́нька
манько́
маньку́т
маньку́та
маньку́тник
маньода́р
«тс.»
маню́га
маню́р
маня́р
маня́ч
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| manca «ліва рука» | італійська |
| mancus «каліка; слабкий; неповний» | латинська |
| mańka «ліва рука» | польська |
| mandák «тс.» | чеська |
| mańki «обдурити» | ? |
| mańkut «лівша» | ? |
| mańkat «тс.» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України