МАНІРА — ЕТИМОЛОГІЯ
мане́ра «прийом, спосіб дії, звичка»
запозичення з французької мови;
фр. manière «спосіб, прийом, поводження; характер виконання» пов’язане з manier «брати рукою, торкати; керувати, маніпулювати», похідним від main «рука», що зводиться до лат. manus «ТС.»;
р. бр. мане́ра, п. maniera, ч. manýra, слц. manier(a), вл. manira, болг. мание́р, м. мание́р, манир, схв. мàнӣр, мани́ра, слн. maníra;
Фонетичні та словотвірні варіанти
мані́р
мані́ра
мані́ристий
мані́ритися
мані́рний
мані́рниця
мано́рія
«звичка, манера»«тс.»
(з п. [manoryja] )
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| мане́ра | білоруська |
| мание́р | болгарська |
| manira | верхньолужицька |
| manus «ТС.» | латинська |
| мание́р | македонська |
| maniera | польська |
| мане́ра | російська |
| мàнӣр | сербохорватська |
| manier(a) | словацька |
| maníra | словенська |
| манир | українська |
| мани́ра | українська |
| manière «спосіб, прийом, поводження; характер виконання» | французька |
| manýra | чеська |
| manier «брати рукою, торкати; керувати, маніпулювати» | ? |
| main «рука» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України