МАНЯ — ЕТИМОЛОГІЯ

маня́ «отвір, з якого висипається борошно в млині»

неясне;
Фонетичні та словотвірні варіанти

манє́к «рептух (для годівлі коней)»

мани́ти «кликати; вабити; вводити в оману»

псл. maniti, manjǫ «манити»;
споріднене з лтс. mãnît «обманювати», двн. mein «облудний», дінд. māya «привид, мана, чари», ав. māyā- «тс.»;
наявна лише в частині слов’янських мов основа man- відповідає властивій іншим слов’янським мовам основі mam- з тим самим значенням (п. mamić, ч. mámit, слц. mámiť, болг. ма́мя, м. мами, схв. мáмити, слн. mamít і);
обидві основи могли бути утворені за допомогою відмінних детермінантів від одного кореня mā- «швидко рухати, махати» або одна з них є результатом асиміляції чи дисиміляції кінцевого приголосного у корені (m – n);
р. мани́ть, бр. мані́ць, др. манение «зваблювання», п. [manić], ч. [podmanic], нл. maniś;
Фонетичні та словотвірні варіанти

вмана́ «мана»
за́манка «принада»
зама́нли́вий
заману́тися
заманчи́вий
зманьчи́вий «оманливий»
мана́
мани́тися «хотітися»
манії́тися «снитися»
манли́вий
ма́нути «спокушати» (заст.)
ману́тися «тс.»
ма́ня «мана»
навмана́
навмани́
навманки́
навмання́
навманці́
навманя́
навманя́к
навманя́ки́
намана́ «навмання»
наомани́ «тс.»
о́бма́н
обма́на
обмани́тель
обма́нка «(мін.); [спосіб вишивання ЛБ VII]»
обма́нли́вий
обма́нний
обма́нник
обма́нство
обма́нщик
обма́нювати
ома́на
омане́ць «манівець»
ома́нливий
ома́нний
ома́нювати
пере́ман «переманювання»
перема́нювач
підма́на «ошукання, спокуса»
пома́на «мана»
пома́нли́вий «привабливий»
прима́на
при́ма́нка
приманли́вий
прима́нний
приманчи́вий
при́мань
ума́нювати «заманювати»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
māyā- «тс.» авестійська
мані́ць білоруська
mein «облудний» давньоверхньонімецька
māya «привид, мана, чари» давньоіндійська
манение «зваблювання» давньоруська
mãnît «обманювати» латиська
maniś нижньолужицька
manić польська
maniti праслов’янська
мани́ть російська
podmanic чеська
manjǫ «манити» ?
man- (п. mamić, ч. mámit, слц. mámiť, болг. ма́мя, м. мами, схв. мáмити, слн. mamít і) ?
mā- «швидко рухати, махати» ?

Марі́я (жіноче ім’я)

через церковнослов’янське посередництво запозичено в давньоруську мову з грецької;
гр. Μαρία ‹ Μαριάμ походить від арам. Maryam, спорідненого з гебр. Miryam;
р. болг. Мари́я, бр. Мары́я, др. Мария, п. Maria, Marja, ч. Marie, слц. Mária, вл. нл. Marija, полаб. Morája, м. Мариjа, схв. Мàриjа, слн. Marija, стсл. Марига;
Фонетичні та словотвірні варіанти

М «владушаа, или г(оспо)жа ... поднесенаа, аб(о) горкости море, або мѵрра» (а)рі́я или Мариа́м (1627)
Маню́ня
Маню́ра
Маню́ся
Маню́та
Ма́ня
Маня́ша
Ма́р'я
Мара́ня
Маричка
Мари́ша
Марі́йка
Марі́ка
Марі́чка
Марі́я (1401)
Ма́рка
Мару́на
Марунджа́
Ма́ру́ня
Маруси́на
Мару́ся
Мару́шка
Маря
Ма́ся
Ма́ша
Му́нька
Му́ра
Му́ся
Етимологічні відповідники

Слово Мова
Maryam арамейська
Мары́я білоруська
Мари́я болгарська
Marija верхньолужицька
Miryam гебрайська
Μαρία грецька
Мария давньоруська
Мариjа македонська
Marija нижньолужицька
Morája полабська
Maria польська
Мари́я російська
Мàриjа сербохорватська
Mária словацька
Marija словенська
Мари старослов’янська
Marie чеська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України