МАНИ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
мани́ти «кликати; вабити; вводити в оману»
псл. maniti, manjǫ «манити»;
споріднене з лтс. mãnît «обманювати», двн. mein «облудний», дінд. māya «привид, мана, чари», ав. māyā- «тс.»;
наявна лише в частині слов’янських мов основа man- відповідає властивій іншим слов’янським мовам основі mam- з тим самим значенням (п. mamić, ч. mámit, слц. mámiť, болг. ма́мя, м. мами, схв. мáмити, слн. mamít і);
обидві основи могли бути утворені за допомогою відмінних детермінантів від одного кореня mā- «швидко рухати, махати» або одна з них є результатом асиміляції чи дисиміляції кінцевого приголосного у корені (m – n);
р. мани́ть, бр. мані́ць, др. манение «зваблювання», п. [manić], ч. [podmanic], нл. maniś;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вмана́
«мана»
за́манка
«принада»
зама́нли́вий
заману́тися
заманчи́вий
зманьчи́вий
«оманливий»
мана́
мани́тися
«хотітися»
манії́тися
«снитися»
манли́вий
ма́нути
«спокушати»
(заст.)
ману́тися
«тс.»
ма́ня
«мана»
навмана́
навмани́
навманки́
навмання́
навманці́
навманя́
навманя́к
навманя́ки́
намана́
«навмання»
наомани́
«тс.»
о́бма́н
обма́на
обмани́тель
обма́нка
«(мін.); [спосіб вишивання ЛБ VII]»
обма́нли́вий
обма́нний
обма́нник
обма́нство
обма́нщик
обма́нювати
ома́на
омане́ць
«манівець»
ома́нливий
ома́нний
ома́нювати
пере́ман
«переманювання»
перема́нювач
підма́на
«ошукання, спокуса»
пома́на
«мана»
пома́нли́вий
«привабливий»
прима́на
при́ма́нка
приманли́вий
прима́нний
приманчи́вий
при́мань
ума́нювати
«заманювати»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| māyā- «тс.» | авестійська |
| мані́ць | білоруська |
| mein «облудний» | давньоверхньонімецька |
| māya «привид, мана, чари» | давньоіндійська |
| манение «зваблювання» | давньоруська |
| mãnît «обманювати» | латиська |
| maniś | нижньолужицька |
| manić | польська |
| maniti | праслов’янська |
| мани́ть | російська |
| podmanic | чеська |
| manjǫ «манити» | ? |
| man- (п. mamić, ч. mámit, слц. mámiť, болг. ма́мя, м. мами, схв. мáмити, слн. mamít і) | ? |
| mā- «швидко рухати, махати» | ? |
глухома́нь «глушина, нетрі»
р. глухома́нь виникло, очевидно, з давнішого глухме́нь «глуха пора», похідного від глухо́й «глухий», внаслідок його усвідомлення як складного слова, утвореного з глухо́й і мани́ть;
запозичення з російської мови;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| глухома́нь | російська |
| глухме́нь «глуха пора» | ? |
| глухо́й «глухий» | ? |
| глухо́й | ? |
| мани́ть | ? |
наману́ти «принагідно трапитися, зустріти»
неясне;
можливо, пов’язане з манівці́ або з р. [мани́ть] «увижатися, здаватися»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| мани́ть «увижатися, здаватися» | російська |
| манівці́ | ? |
мани́шка «нагрудник до чоловічої сорочки»
зближується з лат. mancus «недостатній» (Горяев 201), з п. manyż «косметика» (SW II 365);
припускається спільність походження з манже́та (Фасмер II 569; Преобр. І 509; Горяев 201);
пов’язується з мана́, мани́ти (Фасмер – Трубачев II 569; КЭСРЯ 255);
р. мани́шка, бр. мані́шка, п. maniszka;
зближується з лат. mancus «недостатній» (Горяев 201), з п. manyż «косметика» (SW II 365);
припускається спільність походження з манже́та (Фасмер II 569; Преобр. І 509; Горяев 201);
пов’язується з мана́, мани́ти (Фасмер – Трубачев II 569; КЭСРЯ 255);
р. мани́шка, бр. мані́шка, п. maniszka;
загальновизнаної етимології не має;
загальновизнаної етимології не має;
Фонетичні та словотвірні варіанти
мані́жка
мані́шка
«тс.; [велика квітка, яку вишивають на тканині, а потім прикріпляють до одягу МСБП»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| мані́шка | білоруська |
| мані́шка | білоруська |
| mancus | латинська |
| mancus | латинська |
| maniszka | польська |
| maniszka | польська |
| мани́шка | російська |
| мани́шка | російська |
| манже́та | українська |
| мана́ | українська |
| мани́ти | українська |
| манже́та | українська |
| мана́ | українська |
| мани́ти | українська |
маніве́ць «обхідний, кружний шлях; невірний шлях»
пов’язане з мани́ти (пор. [омане́ць] «манівець»);
первісне значення – «невірний шлях»;
р. [манаве́ц] «обочина дороги», [ма́новать] «іти навмання», [ма́новьем] «навмання, без дороги», [ма́ною] «тс.», бр. [ману́ць] «трапити куди треба», п. manowce «манівці» (з укр.), ч. maní nemaní «навмання», maním nemaním «тс.», слц. manina «бездоріжжя»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
манівці
«тс.»
манове́ць
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ману́ць «трапити куди треба» | білоруська |
| manowce «манівці» (з укр.) | польська |
| манаве́ц «обочина дороги» | російська |
| manina «бездоріжжя» | словацька |
| ма́новать «іти навмання» | українська |
| ма́новьем «навмання, без дороги» | українська |
| ма́ною «тс.» | українська |
| maní nemaní «навмання»«тс.» | чеська |
| maním nemaním «навмання»«тс.» | чеська |
| мани́ти (пор. [омане́ць] «манівець») | ? |
манія́ «сурик»
п. minja «сурик»;
через посередництво польської мови запозичено з латинської;
лат. minium походить, очевидно, з іберійських мов Піренейського півострова. – SW II 990;
Holub – Lyer 315;
Bezlaj ESSJ II 184;
Klein 984;
Walde – Hofm. II 91 – 92. – Пор. кармі́н, мініатю́ра, мі́ній;
Фонетичні та словотвірні варіанти
мана́
«барвник фіолетового кольору»
маніє́вий
«пофарбований манією»
мані́йка
«тс.; [вид зеленки (для мазання припічка) Me]»
манійо́вий
«темно-фіолетовий»
минія́
«сурик»
ма́нна «їжа, що, за біблійною легендою, падала з неба під час мандрів євреїв у пустелі»
реальною основою легенди могло стати збирання і споживання далеко розсіюваних вітром по пустелі кусочків засохлої леканори (манни);
гр. μάννα походить від арам. manna «небесна манна», спорідненого з гебр. mān «небесний дар; їжа», пов’язаним з mānah «наділяти, дарувати»;
через старослов’янську мову запозичено в давньоруську з грецької;
р. бр. болг. ма́нна, др. маньна «манна», манаа «пшеничні крупи», п. слц. вл. manna «манна», ч. mana, слн. mána, м. мана, схв. мȁна, стсл. ман(ъ)на «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ма́нка
«манні крупи»
ма́нний
«виготовлений з дрібнорозмеленої пшениці»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| manna «небесна манна» | арамейська |
| ма́нна | білоруська |
| ма́нна | болгарська |
| manna «манна» | верхньолужицька |
| mān «небесний дар; їжа» | гебрайська |
| μάννα | грецька |
| маньна «манна» | давньоруська |
| мана | македонська |
| manna «манна» | польська |
| ма́нна | російська |
| мȁна | сербохорватська |
| manna «манна» | словацька |
| mána | словенська |
| манаа «пшеничні крупи» | українська |
| mana | чеська |
| mānah «наділяти, дарувати» | ? |
| ман(ъ)на «тс.» | ? |
ма́нна «застиглий сік деяких рослин; [молоко; зібраний бджолами пилок квітів ВеУг; солодкуваті краплини на листі рослин О; грибковий паразит жита ДзАтл II]»
результат семантичної видозміни біблійної назви ма́нна «небесна їжа»;
такий розвиток семантики пов’язаний, очевидно, з уявленням про те, що солодкі краплини на листі рослин, як, нібито, і роса, падають з неба;
р. ма́нна «застиглий сік деяких рослин», бр. ма́нна «тс.», [ма́на] «нектар», п. manna «застиглий сік ясеня манного, Fraxinus ornus L.», ч. mana «сік деяких рослин», manna «тс.», слц. manna «солодкий сік на листі деяких дерев, листковий мед», болг. ма́нна «застиглий сік», схв. мȁна «солодкий сік рослин», слн. mána «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ма́на
«застиглий сік деяких рослин»
манни́стий
«багатий на сік»
(про рослини)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ма́нна «тс.» | білоруська |
| ма́нна «застиглий сік» | болгарська |
| manna «застиглий сік ясеня манного, Fraxinus ornus L.» | польська |
| ма́нна «застиглий сік деяких рослин» | російська |
| мȁна «солодкий сік рослин» | сербохорватська |
| manna «солодкий сік на листі деяких дерев, листковий мед» | словацька |
| mána «тс.» | словенська |
| ма́на «нектар» | українська |
| mana «сік деяких рослин»«тс.» | чеська |
| manna «сік деяких рослин»«тс.» | чеська |
| ма́нна «небесна їжа» | ? |
ману́шка (вид невеликого птаха)
очевидно, «волове очко, Troglodytes troglodytes L.»;
у такому разі назва пов’язана з дієсловом мани́ти «заманювати, обдурювати» і зумовлена особливостями поведінки чи характером співу птаха;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| мани́ти «заманювати, обдурювати» | ? |
маня́к «примара, привид; опудало; дуже виснажена людина Па; малюнок Л; дурень МСБГ»
пов’язане з мани́ти «вводити в оману»;
деякі похідні (напр., маня́чи́ти «майоріти, мерехтіти») зазнали семантичного зближення з ма́яти, мая́чити;
р. [манья́к] «примара, привид», [манья́чить] «мигтіти; метушитися», п. [maniak] «опудало для принаджування тетеруків»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ма́нія
«привид СУМ; злий дух Ж»
маня́ка
«опудало; примара»
манячий
«той, що видніється в далині»
маня́чи́ти
«виднітися; стовбичити; майоріти»
манячі́ти
«тс.»
манячли́вий
приманя́чи́тися
«привидітися»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| maniak «опудало для принаджування тетеруків» | польська |
| манья́к «примара, привид» | російська |
| манья́чить «мигтіти; метушитися» | українська |
| мани́ти «вводити в оману» | ? |
| ма́яти | ? |
| мая́чити | ? |
мара́ «привид, примара; [відьма, не- χ чиста сила ЛексПол]»
псл. mara «привид»;
не зовсім ясне;
припускається зв’язок з ма́рний, мори́ти, ме́рти (Gołąb Essays Jakobson І 779 – 780), але здебільшого пов’язується з ма́яти, мани́ти, маха́ти ì под. (Преобр. І 509 – 510; Фасмер II 571; Brückner 322; Bern. II 12);
р. [мара́] «туман; привид», бр. ма́ра «мрія», мара́ «привид», др. мара «сновидіння, забуття», п. mara «сновидіння, привид», слц. mariť sa «ввижатися, маритися», вл. womara «півсон, запаморочення», болг. [ма́ра] «страх уві сні, кошмар», [мара́] «сонливість; примара», мараня́ «спека, задуха; марево»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
мареві́ти
«мигтіти маревом»
ма́ревний
маревни́чий
«мрійливий; який марить»
ма́рево
«міраж; примара; сухий туман»
маре́нник
«страховище»
ма́ри
«мрії»
ма́рина́
«мара Ж; мрія, фантазія Пі»
ма́рити
«мріяти»
ма́ритися
«уявлятися»
марли́вий
«мрійливий; фантастичний; облудний»
ма́рник
«біс»
обмара
«привид»
обма́ри́ти
«ввести в оману, зачарувати»
прима́ра
прима́рливий
прима́рний
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ма́ра «мрія» | білоруська |
| ма́ра «страх уві сні, кошмар» | болгарська |
| womara «півсон, запаморочення» | верхньолужицька |
| мара «сновидіння, забуття» | давньоруська |
| mara «сновидіння, привид» | польська |
| mara «привид» | праслов’янська |
| мара́ «туман; привид» | російська |
| mariť sa «ввижатися, маритися» | словацька |
| мара́ «привид» | українська |
| мара́ «сонливість; примара» | українська |
| мараня́ «спека, задуха; марево» | українська |
| ма́рний | ? |
| мори́ти | ? |
| ме́рти | ? |
| ма́яти | ? |
| мани́ти | ? |
| маха́ти | ? |
| І | ? |
| І | ? |
омама «засліплення, облуда, омана»
п. omam «омана», omamienie «тс.», omamić «ошукати, одурити, звабити», як і ч. [omama] «одур», omámení «тс.», omámit «одурманити», слц. omam «дурман, одур», omamit’ «одурманити», болг. ма́мя «обманювати, манити», м. мами «манити, обманювати», схв. о̀мама «заманювання, зваблення, спокуса», о̏ма̄м «принада», ома́мити «звабити, спокусити», слн. omáma «наркоз, присипляння, приголомшення», omámіti «приголомшувати, одурманювати, присипляти» є префіксальними утвореннями від дієслова mamić «вабити, манити» (ч. mámiti «дурманити», слц. mámit’ «тс.», псл. mamiti), очевидно, пов’язаного з мани́ти (псл. maniti);
очевидно, запозичення з польської мови;
бр. [ома́міць] «ввести в оману»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ома́мити
«зачарувати, звабити»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ома́міць «ввести в оману» | білоруська |
| ма́мя «обманювати, манити» | болгарська |
| мами «манити, обманювати» | македонська |
| omam «омана» | польська |
| о̀мама «заманювання, зваблення, спокуса» | сербохорватська |
| omam «дурман, одур» | словацька |
| omáma «наркоз, присипляння, приголомшення» | словенська |
| omama «одур» | чеська |
| omamienie «тс.» | ? |
| omamić «ошукати, одурити, звабити» | ? |
| omámení «тс.» | ? |
| omámit «одурманити» | ? |
| omamit' «одурманити» | ? |
| м «принада» | ? |
| ома́мити «звабити, спокусити» | ? |
| omámіti «приголомшувати, одурманювати, присипляти» | ? |
| mamić «вабити, манити» (ч. mámiti «дурманити», слц. mámit’ «тс.», псл. mamiti) | ? |
| мани́ти (псл. maniti) | ? |
лихома́нка «хвороба, пропасниця, гарячка; малярія; метушливо гарячкова діяльність»
складне слово, утворене з основ іменника ли́хо і дієслова мани́ти (пор. прима́нка);
первісно означало «те, що приманює лихо»: варіант [лихома́йка], очевидно, є результатом деетимологізації слова з видозміною другої частини під впливом ма́яти(ся);
менш переконлива спроба реконструкції первісного значення слова як «та, що задумує лихо» і зіставлення його з гр. δισμενής (Потебня РФВ 7, 68; Меркулова Этимология 1983, 60 – 62);
р. [лихома́нка] «малярія; шахрайка, ошуканка», [лихома́н] «шахрай», [лихома́нить] «завдавати шкоди», бр. ліхама́нка «лихоманка», п. [lichman] «марнотрат», [lichmanić] «марнувати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
лихома́йка
«пропасниця, гарячка»
лихома́нити
лихома́ньця
«трясця»
лихоми́нний
«лихоманковий»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ліхама́нка «лихоманка» | білоруська |
| δισμενής | грецька |
| lichman «марнотрат» | польська |
| lichmanić «марнувати» | польська |
| лихома́нка «малярія; шахрайка, ошуканка» | російська |
| лихома́н «шахрай» | російська |
| лихома́нить «завдавати шкоди» | російська |
| ли́хо (пор. прима́нка) | українська |
| мани́ти (пор. прима́нка) | українська |
| прима́нка | українська |
| лихома́йка | українська |
| ма́яти(ся) | українська |
пома́на «обіцянка»
може бути зіставлене з [помени́тися] «пообіцяти», [поміни́ти] «тс.» або з помани́ти, похідним від мани́ти;
не зовсім ясне;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| помени́тися «пообіцяти» | українська |
| поміни́ти «тс.» | українська |
| помани́ти | українська |
| мани́ти | українська |
у́мань «велика ділянка поля»
пор. [ума́нювати] «заманювати»;
неясне;
можливо, пов’язане з мани́ти;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ума́нювати «заманювати» | українська |
| мани́ти | українська |
чмана́ «очманіла, одуріла людина; [привид, мана]» (розм.)
результат поєднання слова мана́ з підсилювально-експресивним, нині змертвілим, префіксом ч(ь)- (‹ псл. *čь-/čе-);
не виключений, однак, зв’язок із псл. [*čьmanьjе] «трави, бур’яни», пор. ч. мор. [čmání], слц. čmánie, čmánina «тс.», тоді до семантики пор. р. трава́ – отра́ва;
Фонетичні та словотвірні варіанти
очма́на́
«очманіла людина»
(розм.)
очмані́ти
чмані́ти
«втрачати здатність нормально мислити, рухатися, діяти (від чаду, алкоголю, нікотину, нервового потрясіння тощо)»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| čmání | моравське |
| *čьmanьjе «трави, бур’яни» | праслов’янська |
| отра́ва | російська |
| čmánie | словацька |
| čmání | чеська |
| мана́ | ? |
| ч(ь)- (‹ псл. *čь-/čе-) | ? |
| čmání | ? |
| čmánina «тс.» | ? |
| трава́ | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України