ЛЮДИНА — ЕТИМОЛОГІЯ
люд (зб.)
припущення про германське походження псл. ljudъ (Trautmann 161; StenderPetersen 192–194; Hirt PBrB 23, 355; Мартынов Сл.-герм. взаимод. 96–98) недостатньо обгрунтоване;
розвиток семантики псл. ljudъ подібний до розвитку псл. rodъ (укр. рід) ‹ іє. *u̯redh-/u̯erdh- «рости, виростати»;
іє. *leudho-/leudhi-, пов’язане з *leudh- «рости»;
споріднене з лит. liáudis «народ», liaudžià «домочадці», лтс. làudis «люди», двн. liut «люд», свн. liute, нвн. Leute «люди», гр. ἐλεύϑερος «вільна людина», лат. līber «тс.», līberī «діти», далі з гот. liudan «рости», дінд. ródhati «росте», алб. lenj «народжується, виникає»;
псл. ljudъ (зб.) «люди, народ», *ljudьje (мн.) «люди»;
р. люд, люди, бр. люд, лю́дзі, др. людъ, людие, п. lud, ludzie, ч. lid, lidé, ст. l’ud, l’udie, l’udé, слц. l’ud, l’udia, вл. lud, ludźo, нл. lud, luže, полаб, l’ai̯dai̯ (*ljudi) «люди», l’au̯di (*ljudьje), болг. лю́де, м. луѓе, схв. љу̑ди, слн. ljúd, ljudjé, стсл. людиѥ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
безлю́ддя
бе́злюдень
«відлюдник»
безлю́дний
безлю́дніти
«ставати безлюдним»
безлю́дува́ти
«бути безлюдним»
безлю́дько
«тс.; [людиноненависник Ж]»
безлю́дяний
«безлюдний»
ви́люднити
«спустошити; знищити населення»
ви́люднілий
ви́людніти
«змужніти; набути кращого вигляду, стати вихованим; втратити людей, населення»
відлю́д(ь)куватий
відлю́ддя
«безлюдне місце»
відлю́дний
відлю́дник
відлю́дництво
відлю́дницький
відлю́дність
відлю́док
«відлюдник»
відлю́дько
залю́днення
«заселеність»
залю́днити
«заселити»
злюдні́ти
«обезлюдіти»
знелюдіти
«стати відлюдкуватим, здичавіти»
знелюдні́лий
знелюдні́ти
лю́де
«люди; простий народ; чоловіки, мужчини;»
людейко́ве
«люди добрі»
(у звертанні)
лю́деньки
люденько́ве
«тс.»
лю́ди
«істоти виду Homo sapiens; [чоловіки, мужчини О]»
люди́на
люди́ни
(мн.)(у сполученні [пpocmi л.] «селяни, простолюдини»)
люди́ний
«людський»
люди́нний
люди́нство
«людство»
люди́нячий
«тс.»
людиська
«люди»
(знев.)
людища
«тс.»
лю́дки́
(зменш. від лю́ди)
людко́виці
«тс.»
людни́й
«людяний; людський; властивий людині; багатолюдний»
лю́дний
«багатолюдний; [гарний, пристойний, як у людей; людяний, уважний МСБГ]»
людни́стий
«багатолюдний»
лю́дність
«людство; [населення]»
людні́ти
лю́дно́
«багато людей; [по-людськи; публічно; багатолюдно; з людьми, з військом] СУМ, Г»
люднува́нє
«полюддя»
людова́
«люди»
(зб.)
людове
«люди добрі»
(у звертанні)
людо́вий
«народний»
людо́вний
«людяний»
людойки́
«людоньки»
лю́доньки
людонько́ве
«люди добрі»
(у звертанні)
лю́дочки
лю́дство
людська́
«приміщення для челяді»
(іст.)
лю́дськи́й
лю́дськість
людці́
(знев.)
людя́ка
(збільш. до люди́на)
людя́ний
«гуманний, привітний; [властивий порядній людині; справжній]»
лю́дяність
лю́дячий
«людський»
лютко́ве
«люди добрі»
(у звертанні)
надлюди́на
надлю́дський
налюдни́ти
«заселити»
невлю́дний
невлю́дник
«відлюдник»
недо́людок
недолю́дько
«відлюдник»
незлю́дний
«відлюдний»
не́люд
нелю́да
«відлюдник»
нелюди́м
нелюди́мий
нелю́дний
«малолюдний; [відлюдкуватий]»
обезлю́дити
обезлю́днити
облюдні́ти
«вилюдніти»
олю́днений
олю́днення
олю́днити
олю́днитися
пo-людському
перелю́днений
«перенаселений»
по-людськи
полю́ддя
«збирання данини»
(іст.)
полю́дний
(про данину)
полюдні́лий
полюдні́ти
«збільшитися (про населення); зробитися схожим на людину»
полюдні́ти
«стати людянішим; змужніти; стати більш людним»
полюдні́шати
«тс.»
полюднова́нє
«тс.»
полю́дський
«людяний»
полю́дську
прилю́дний
при́людок
«кличка»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| lenj «народжується, виникає» | албанська |
| люд | білоруська |
| лю́дзі | білоруська |
| лю́де | болгарська |
| lud | верхньолужицька |
| ludźo | верхньолужицька |
| liudan «рости» | готська |
| ἐλεύϑερος «вільна людина» | грецька |
| liut «люд» | давньоверхньонімецька |
| ródhati «росте» | давньоіндійська |
| людъ | давньоруська |
| людие | давньоруська |
| *u̯redh-/u̯erdh- «рости, виростати» | індоєвропейська |
| *leudh- «рости» | індоєвропейська |
| līber «тс.» | латинська |
| līberī «діти» | латинська |
| làudis «люди» | латиська |
| liáudis «народ» | литовська |
| liaudžià «домочадці» | литовська |
| луѓе | македонська |
| lud | нижньолужицька |
| luže | нижньолужицька |
| Leute «люди» | нововерхньонімецька |
| l'ai̯dai̯ «люди» (*ljudi)(*ljudьje) | полабська |
| l'au̯di «люди» (*ljudi)(*ljudьje) | полабська |
| *ljudi | полабська |
| *ljudьje | полабська |
| lud | польська |
| ludzie | польська |
| ljudъ | праслов’янська |
| ljudъ | праслов’янська |
| rodъ (укр. рід) | праслов’янська |
| ljudъ «люди, народ» (зб.) | праслов’янська |
| *ljudьje «люди» (мн.) | праслов’янська |
| люд | російська |
| люди | російська |
| љу̑ди | сербохорватська |
| liute | середньоверхньнімецька |
| l'ud | словацька |
| l'udia | словацька |
| ljúd | словенська |
| ljudjé | словенська |
| людиѥ | старослов’янська |
| рід | українська |
| lid | чеська |
| lidé | чеська |
| l'ud (ст.) | чеська |
| l'udie (ст.) | чеська |
| l'udé (ст.) | чеська |
| *leudho-/leudhi- | ? |
Олефі́р (чоловіче ім’я)
через церковнослов’янське посередництво запозичено з грецької мови;
гр. Ἐλευϑέριος утворено від ἐλεύϑερος «вільний», спорідненого з лат. līber «тс.», двн. liuti «люди», нвн. Leute «тс.», лит. liáudis «народ; прості люди», укр. лю́ди;
р. Олефи́р, Елефе́рий, ст. Елевфе́рий, бр. Аліхве́р, п. Eleutery, ч. Eleutherius, слц. Eleuter, болг. Елевте́ри, м. Елевтерие, схв. Елеутериjе, слн. Elevterij, стсл. Єлєвтєрии, Єлєвѳєрии;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Елеνθерїй
«любоче́стенъ, або нескупъ, тъщив, або во(л)ны, свободный...»
(1627)
Олефѣрько
(1359)
Олихве́р
Олихви́р
Оліхве́р
Олохви́р
Олохві́р
Орефі́рко
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Аліхве́р | білоруська |
| Елевте́ри | болгарська |
| Ἐλευϑέριος «вільний» | грецька |
| liuti «люди» | давньоверхньонімецька |
| līber «тс.» | латинська |
| liáudis «народ; прості люди» | литовська |
| Елевтерие | македонська |
| Leute «тс.» | нововерхньонімецька |
| Eleutery | польська |
| Олефи́р | російська |
| Елеутериjе | сербохорватська |
| Eleuter | словацька |
| Elevterij | словенська |
| Єлєвтєрии | старослов’янська |
| лю́ди | українська |
| Елефе́рий | українська |
| Eleutherius | чеська |
| Елевфе́рий | ? |
лібера́л
запозичення з західноєвропейських мов;
фр. libéral, н. Liberále, англ. liberal походять від лат. līberālis «стосовний до свободи; вільний; благородний, щедрий», похідного від līber «вільний, незалежний», яке зводиться до іє. *leudhero-s «вільний; належний до повноправних членів племені», похідного від *leudho-, *leudhi- «народ», що лежить також в основі псл. *ljudьje, укр. лю́ди;
р. болг. м. либера́л, п. liberał, ч. слц. liberál, вл. liberalizm, liberalny, схв. либèрāл, слн. liberál(ec);
Фонетичні та словотвірні варіанти
лібералі́зм
лібера́льний
лібера́льництво
лібера́льничати
лібера́льствуючий
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| liberal | англійська |
| либера́л | болгарська |
| liberalizm | верхньолужицька |
| liberalny | верхньолужицька |
| *leudhero-s «вільний; належний до повноправних членів племені» | індоєвропейська |
| *leudho- | індоєвропейська |
| *leudhi- «народ» | індоєвропейська |
| līberālis «стосовний до свободи; вільний; благородний, щедрий» | латинська |
| līber «вільний, незалежний» | латинська |
| либера́л | македонська |
| Liberále | німецька |
| liberał | польська |
| *ljudьje | праслов’янська |
| либера́л | російська |
| либèрāл | сербохорватська |
| liberál | словацька |
| liberál(ec) | словенська |
| лю́ди | українська |
| libéral | французька |
| liberál | чеська |
Людми́ла
висловлювалось припущення, що в східнослов’янських мовах є запозиченням з чеської або болгарської мови;
слов’янське власне ім’я, утворене з основ іменинна лю́ди і прикметника ми́лий;
р. Людми́ла, бр. Людмі́ла, п. Ludmiła, ч. Lidmila, Ludmila, слц. L’udmila, болг. Людми́ла (з р.), схв. Људмила, слн. Ljudmila, стсл. Людьмила;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Лю́да
Людмила
(1627)
Лю́дя
Лю́ся
Мі́ла
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Людмі́ла | білоруська |
| Людми́ла (з р.) | болгарська |
| Ludmiła | польська |
| Людми́ла | російська |
| Људмила | сербохорватська |
| L'udmila | словацька |
| Ljudmila | словенська |
| Людьмила | старослов’янська |
| лю́ди | українська |
| ми́лий | українська |
| Lidmila | чеська |
| Ludmila | чеська |
хурле́т «погана людина; шахрай»
запозичення з німецької мови;
н. Fuhrleute «візники» (мн. від Fuhrmann «візник») – складне слово, утворене з іменників Fuhre «віз, хура» і Leute «люди», спорідненого з свн. liute «вільний чоловік», двн. liut «народ», лит. liáudis «тс.», лтс. Įaudis «люди», укр. лю́ди;
р. [фурле́йт] «візник; дурень, нероба», [фурле́й] «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
хурле́тство
«шахрайство»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| liut «народ» | давньоверхньонімецька |
| Įaudis «люди» | латиська |
| liáudis «тс.» | литовська |
| Fuhrleute «візники» (мн. від Fuhrmann «візник») | німецька |
| фурле́йт «візник; дурень, нероба» | російська |
| liute «вільний чоловік» | середньоверхньнімецька |
| лю́ди | українська |
| фурле́й «тс.» | українська |
| Fuhre «віз, хура» | ? |
| Leute «люди» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України