ЛУЩИТЬ — ЕТИМОЛОГІЯ

пор. літературну назву птаха костогри́з, а також [горохої́д, вишня́р, черешня́р, грудодзьо́б, кіста́р], нім. Kirschkernbeißer «тс.»;

назви пояснюються тим, що птах живиться насінням дерев, соняшника, буковими горішками, кісточками плодів, розлузуючи їх своїм сильним масивним дзьобом;

похідні утворення від лу́щити;

п. łuszczaki (мн.) «тс.»;

можливо, книжне запозичення з польської мови, де пов’язується з дієсловом łuszczyć «лущити»;

не зовсім ясне;

назва могла бути зумовлена тим, що розтріскування достиглої коробочки з насінням рослини супроводжується специфічними звуками, лусканням;

пор. інші назви дзвінця [бренчка, гремок, громки], мотивовані дієсловами на позначення звучання;

п. łuszcz, а також слн. lûšč «петрів хрест, Lathraea squamarla L.» виводяться також з псл. *luščь «луска; рослина, вкрита лусками» (Sławski V 364), що вірно для словенської назви (пор. укр. [лусківник] «петрів хрест» з тією ж мотивацією), але семантично непереконливо щодо назви дзвінця, на якому немає лусок;

п. ст. і діал. łuszcz «дзвінець», слн. [lusnič] «дзвінець малий, Rhinanthus minor L.»;

можливо, часткова калька нім. Schuppenkoralle (Schuppe «луска»);

похідне утворення від лу́щити, луска́;

висловлювалось припущення про походження слов’янського кореня lusk- з *lup-sk- (Machek ESJČ 344–345);

з іншими детермінантами цей корінь виступає в укр. лупи́ти, лузга́, лу́спа́, лу́ста;

балтосл. *lauskā «відокремлення, відривання; те, що відокремлюється» ‹ іє. *leu- «відокремлювати» з детермінантом -sk-;

споріднене з лтс. laûska «уламок, тріска; шкаралупа, щось зламане», laûskas «лупа», лит. luskà «лахміття», lusnà «луска, шкірка, лушпина»;

псл. luska «луска, оболонка», luskati, lusčiti;

р. бр. луска́, р.-цсл. луска, п. вл. łuska «луска», ч. luska «стручок; [лушпина]», схв. љy̏ска «лусочка, луска, лушпина, оболонка, шкаралупа; [яйце]», слн. lúska «луска, оболонка»;

нерідко розглядається як тотожне з луска́¹, лу́скати¹ «чистити, лузати, лущити», при цьому первісним значенням вважається «тріскатися, розриватися» (Преобр. І 475–476; Bern. I 747; Holub–Kop. 211);

споріднене з лтс. láušķēt «стукати», laušķinât «тріскати, тріщати, лопатися з тріском, гуркотіти, стукотіти», laũkšķêt, laũkšêt «тріскати, тріщати», лит. lùskoti «бігти»;

вважається також власне слов’янським утворенням, яке не має відповідників в індоєвропейських мовах і є формою інтенсива на -sk- від lupati ( ‹ *lup-skati) звуконаслідувального походження (Machek ESJČ 344– 345);

р. [лусь, луск] (виг.), [лу́скать] «тріщати; ударяти, бити; базікати; гавкати», бр. лусь (виг.), лу́скаць «тріщати; тріскати; [хрустіти; лопатися з тріском]», п. [łusk] (виг.), [łuskać] «потріскувати (про стіни, пальці); багато пити (алкоголю); (ст.) тріщати, хрустіти», ч. [lusk] (виг.), luskati «хлопати; тріскати», louskati «спричиняти тріск, тріщати», ст. luskati, lúskati «тріскати, тріщати», слц. lusk (виг.), lúskat’ «ударяти пальцями; тріскати», вл. łusk (виг.), łuskat’ «тріскати, тріщати, лопатися з тріском; глухо дзвеніти, звучати», болг. [лу́снеш] «тріснеш, лопнеш», лю́скам «бити, ударяти; (бренькати; колихати; багато пити]», схв. ст. ljȕskati «бити по м’ячу; [балакати, базікати]», слн. lúskati «ударяти, бити; тріскати, хлопати; [пити]», цсл. лɤснѫти «луснути»;– псл. lusъ, lusкъ (вигуки), luskati «спричиняти шум, тріск, гуркіт, стук; тріскати, тріщати; ударяти з шумом, стукати, хлопати», паралельне до loskati, *lesčěti;

результат контамінації дієслів трощи́ти, [тру́скати] «тріщати, хрустіти» і лу́щити;

східнослов’янський новотвір із компонентів шкара-, пов’язаного зі ско́ра «шкіра, шкура», і лу́щити «знімати луску»;

др. скоролуща «шкаралуща»;