ЛУЧЦІ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
ли́шки (вигук для відгону телят)
не зовсім ясне;
може бути пов’язане з [лу́чки] «тс.» або з лиши́ти;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лу́чки «тс.» | українська |
| лиши́ти | українська |
лук «знаряддя для метання стріл; [дуга; знаряддя для обробки шерсті]»
іє. *lenk-/lonk- «гнути, кривити»;
споріднене з лит. leñkas «лук; дуга, обруч», lankùs «гнучкий», лтс. lùoks «вигин, дуга», luôks «гнучкий»;
псл. lǫkъ «вигин; вид зброї», пов’язане чергуванням голосних з * lękti «гнути, кривити»;
р. бр, лук (зброя), др. лукъ «тс.; вигин у сідлі», п. łęk «дуга; [вид зброї]», ч. luk «вид зброї; дуга», слц. luk «вид зброї; вигин», вл. łuk (зброя), болг. лък «вид зброї; смичок», м. лак «вид зброї; кривизна», схв. лу̑к «вид зброї; дуга; смичок», слн. lók «тс.», стсл. лѫкъ (зброя);
Фонетичні та словотвірні варіанти
лука́
«вигин краю сідла»
лука́р
«стрілець з лука»
лукова́тий
«який має заглибину, кривизну, вигнутий»
луко́вий
«тс.»
луко́ви́на
«вигин»
лукува́тися
«вигинатися, прогинатися»
лучкова́тий
«дугоподібний; (про коня) з прогнутою спиною»
лу́чний
«зігнутий в дугу»
лу́чни́к
«виготовлювач луків; стрілець з лука»
лучо́к
«смичок; грабки коси Гриц»«лучник»
облу́к
«зігнутий прут, дуга; лука сідла»
облукова́тий
«овальний»
облу́чє
«холка коня»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лук (зброя) | білоруська |
| лък «вид зброї; смичок» | болгарська |
| łuk (зброя) | верхньолужицька |
| лукъ «тс.; вигин у сідлі» | давньоруська |
| *lenk-/lonk- «гнути, кривити» | індоєвропейська |
| lùoks «вигин, дуга» | латиська |
| luôks «гнучкий» | латиська |
| leñkas «лук; дуга, обруч» | литовська |
| lankùs «гнучкий» | литовська |
| лак «вид зброї; кривизна» | македонська |
| łęk «дуга; [вид зброї]» | польська |
| lǫkъ «вигин; вид зброї» | праслов’янська |
| *lękti «гнути, кривити» | праслов’янська |
| лук | російська |
| лу̑к «вид зброї; дуга; смичок» | сербохорватська |
| luk «вид зброї; вигин» | словацька |
| lók «тс.» | словенська |
| лѫкъ (зброя) | старослов’янська |
| luk «вид зброї; дуга» | чеська |
лу́ка́ «рівна місцевість, вкрита травою, луг; вигин річки або берега моря; [місце біля хати, де косять траву О; сінокісна низина у вигині річки Ч]»
споріднене з лит. lankà «луг над річкою; долина», лтс. lañka «низина, рівнина; вигин річки», лит. įˊlanka «затока»;
псл. lǫka «кривизна; затока, вигин річки; місцевість у вигині річки; луг», пов’язане чергуванням голосних з *lękti «гнути, кривити»;
р. лука́ «вигин, поворот річки; кривизна; [луг; затока]», бр. лука́ «вигин річки», др. лука «вигин; затока; хитрість, підступність», п. łąka «місцевість, поросла травами», ч. louka, ст. lúka, слц. lúka, вл. нл. łuka «тс.», болг. лъка́ «вигин; низина над річкою, луг; пасовище», м. лака «волога місцевість над річкою з хорошою пашею», схв. лу́ка «порт, пристань; луг», слн. lóka «болотистий луг у долині», стсл. лѫка «затока: болото»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
залу́ка
«вигин річки»
лу́ки
«заплавний луг у вигині річки»
(мн.)
луківни́к
луківни́цтво
лучани́й
«луговий»
лу́чки
«вигин річки; луг у вигині ріки»
лучни́й
«тс.»
палу́ка
«лука»
прилу́ка
узлучина
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лука́ «вигин річки» | білоруська |
| лъка́ «вигин; низина над річкою, луг; пасовище» | болгарська |
| łuka «тс.» | верхньолужицька |
| лука «вигин; затока; хитрість, підступність» | давньоруська |
| lañka «низина, рівнина; вигин річки» | латиська |
| lankà «луг над річкою; долина» | литовська |
| įˊlanka «затока» | литовська |
| лака «волога місцевість над річкою з хорошою пашею» | македонська |
| łuka «тс.» | нижньолужицька |
| łąka «місцевість, поросла травами» | польська |
| lǫka «кривизна; затока, вигин річки; місцевість у вигині річки; луг» | праслов’янська |
| *lękti «гнути, кривити» | праслов’янська |
| лука́ «вигин, поворот річки; кривизна; [луг; затока]» | російська |
| лу́ка «порт, пристань; луг» | сербохорватська |
| lúka | словацька |
| lóka «болотистий луг у долині» | словенська |
| лѫка «затока: болото» | старослов’янська |
| louka | чеська |
| lúka (ст.) | чеська |
луче́чок «ткацький човник для в’язання начиння»
очевидно, демінутивне утворення від лучо́к «малий лук (зброя); частина інструмента, яка нагадує лук»;
р. [лучо́к] «човник (ткацького верстата)», п. łuczek «деталь ткацького верстата»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| łuczek «деталь ткацького верстата» | польська |
| лучо́к «човник (ткацького верстата)» | російська |
| лучо́к «малий лук (зброя); частина інструмента, яка нагадує лук» | українська |
лу́чи́ти «єднати; з’єднувати;сполучати»
висловлювалась думка, що укр. [лучи́ти] «з’єднувати» є запозиченням з польської мови (Brückner 308);
споріднене з лит. lankúoti «гнути, робити гнучким», lankýti «відвідувати», lánkioti «обходити», лтс. lùocît «нахиляти, направляти», прус. lunkis;
пізніше, можливо, під впливом префіксальних утворень, відбулося розщеплення семантики слова на «з’єднувати» і «роз’єднувати»;
давнє значення частково збереглося в слн. lóčiti «гнути», ч. ст. lúčiti se «згинатися, хилитися», можливо, також в укр. [вилуча́тися] «триматися криво, мати викривлений хребет», [вилу́чуватися] «вигинатися дугою»;
псл. lǫčiti, початково ітератив до *lękti «гнути, згинати, вигинати», пов’язане також з lǫкъ, укр. лук (зброя), lękъ, укр. ляк;
р. [лучи́ть] «єднати», отлучи́ть, разлучи́ть, случи́ть, бр. лучы́ць «з’єднувати», др. лучити «відокремлювати», п. łączyć «з’єднувати, сполучати», ч. loučili «розділяти», ст. і поет. «з’єднувати», loučiti se «розлучатися, закінчуватися», ст. lúčiti «відокремлювати», слц. lúčit’ «тс.; розлучати», lúčit’ sa «прощатися, відходити», нл. łucyś «з’єднувати, в’язати», болг. лъ́ча «відокремлювати», лъ́ча се «відокремлюватися, уникати людей», м. лачи «відокремлювати, відлучати», схв. лýчити «ділити, відокремлювати», слн. ločíti «відокремлювати, розділяти; розрізняти», стсл. лѫчити «ділити, відокремлювати, розлучати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́лука
«виділення»
вилуча́ти
«виділяти; відокремлювати і брати із стада (свою худобу); [вибирати Я]»
ви́лучка
«виняток»
вилучний
«винятковий»
відлуча́ти
«відокремлювати; віднімати (дитину)»
відлуча́тися
«відокремлюватися; розлучатися; виїжджати, виходити на якийсь час»
відлу́чення
(від церкви)
відлу́чка
відлу́чний
«відокремлений, такий, що відокремився»
відлу́чно
«особливо, окремо»
долучи́ти
«додати»
залу́ка
«затягування в свою компанію; заманювання свійської тварини у двір чи до хліва Я; вербування, приманка, приєднання Пі»
залучи́ти
залу́чно
«включно»
злу́ка
«з’єднання»
злучи́ти
злу́чка
злу́чний
«стосовний до злучки; [зговірливий, схильний Бі]»
злу́чованці
«пара волів в упряжці»
луча́ти
«тс.»
луча́тиси(са)
«тс.»
лучба́
«зв’язування, комунікація; транспорт»
лучи́тися
«єднатися, сполучатися»
лу́чка
«низка»
наодлу́ці
«відокремившись»
нерозлу́чний
позлучи́ти
получи́ти
«з’єднати»
прилу́ка
«приєднання»
прилучи́ти
«додати, приєднати»
прилучи́тися
«приєднатися»
розлу́к
(у сполученні [на р. повідати] «говорити роздільно»)
розлуки
«прощання, розлучення; [різниця ВеУг; знахарський засіб проти чаклування]»
розлу́чена
«тс.»
розлу́чений
розлу́чення
«розлука; розрив шлюбу»
розлу́чення
«відокремлення своєї худоби від спільного стада після закінчення випасання на полонині»
розлучи́ти
розлучі́ння
«тс.»
розлу́чний
«пов’язаний з розлученням; [переконливий, ясний Нед]»
розлу́чник
розлу́чно
«роздільно; розумно, зрозуміло, ясно»
розлучо́нка
«жінка, яка розлучилася з чоловіком»
сполу́ка
сполу́чення
сполучи́мий
сполучи́ти
сполучний
сполу́чник
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лучы́ць «з’єднувати» | білоруська |
| лъ́ча «відокремлювати» | болгарська |
| лъ́ча се «відокремлюватися, уникати людей» | болгарська |
| лучити «відокремлювати» | давньоруська |
| lùocît «нахиляти, направляти» | латиська |
| lankúoti «гнути, робити гнучким» | литовська |
| lankýti «відвідувати» | литовська |
| lánkioti «обходити» | литовська |
| лачи «відокремлювати, відлучати» | македонська |
| łucyś «з’єднувати, в’язати» | нижньолужицька |
| łączyć «з’єднувати, сполучати» | польська |
| lǫčiti | праслов’янська |
| *lękti «гнути, згинати, вигинати» | праслов’янська |
| lękъ | праслов’янська |
| lǫкъ | праслов’янська |
| lunkis | прусська |
| лучи́ть «єднати» | російська |
| отлучи́ть | російська |
| разлучи́ть | російська |
| случи́ть | російська |
| лýчити «ділити, відокремлювати» | сербохорватська |
| lúčit' «тс.; розлучати»«прощатися, відходити» | словацька |
| lúčit' sa «тс.; розлучати»«прощатися, відходити» | словацька |
| lóčiti «гнути» | словенська |
| ločíti «відокремлювати, розділяти; розрізняти» | словенська |
| лѫчити «ділити, відокремлювати, розлучати» | старослов’янська |
| лучи́ти «з’єднувати» | українська |
| вилуча́тися «триматися криво, мати викривлений хребет» | українська |
| вилу́чуватися «вигинатися дугою» | українська |
| лук (зброя) | українська |
| ляк | українська |
| lúčiti se «згинатися, хилитися» (ст.) | чеська |
| loučili «розділяти» (ст.) і поет. | чеська |
| loučiti se «з’єднувати»«розлучатися, закінчуватися» | чеська |
| lúčiti «відокремлювати» (ст.) | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України