ЛУЧНА — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
лук «знаряддя для метання стріл; [дуга; знаряддя для обробки шерсті]»
псл. lǫkъ «вигин; вид зброї», пов’язане чергуванням голосних з * lękti «гнути, кривити»;
споріднене з лит. leñkas «лук; дуга, обруч», lankùs «гнучкий», лтс. lùoks «вигин, дуга», luôks «гнучкий»;
іє. *lenk-/lonk- «гнути, кривити»;
р. бр, лук (зброя), др. лукъ «тс.; вигин у сідлі», п. łęk «дуга; [вид зброї]», ч. luk «вид зброї; дуга», слц. luk «вид зброї; вигин», вл. łuk (зброя), болг. лък «вид зброї; смичок», м. лак «вид зброї; кривизна», схв. лу̑к «вид зброї; дуга; смичок», слн. lók «тс.», стсл. лѫкъ (зброя);
Фонетичні та словотвірні варіанти
лука́
«вигин краю сідла»
лука́р
«стрілець з лука»
лукова́тий
«який має заглибину, кривизну, вигнутий»
луко́вий
«тс.»
луко́ви́на
«вигин»
лукува́тися
«вигинатися, прогинатися»
лучкова́тий
«дугоподібний; (про коня) з прогнутою спиною»
лу́чний
«зігнутий в дугу»
лу́чни́к
«виготовлювач луків; стрілець з лука»
лучо́к
«смичок; грабки коси Гриц»«лучник»
облу́к
«зігнутий прут, дуга; лука сідла»
облукова́тий
«овальний»
облу́чє
«холка коня»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лук (зброя) | білоруська |
| лък «вид зброї; смичок» | болгарська |
| łuk (зброя) | верхньолужицька |
| лукъ «тс.; вигин у сідлі» | давньоруська |
| *lenk-/lonk- «гнути, кривити» | індоєвропейська |
| lùoks «вигин, дуга» | латиська |
| luôks «гнучкий» | латиська |
| leñkas «лук; дуга, обруч» | литовська |
| lankùs «гнучкий» | литовська |
| лак «вид зброї; кривизна» | македонська |
| łęk «дуга; [вид зброї]» | польська |
| lǫkъ «вигин; вид зброї» | праслов’янська |
| *lękti «гнути, кривити» | праслов’янська |
| лук | російська |
| лу̑к «вид зброї; дуга; смичок» | сербохорватська |
| luk «вид зброї; вигин» | словацька |
| lók «тс.» | словенська |
| лѫкъ (зброя) | старослов’янська |
| luk «вид зброї; дуга» | чеська |
лу́ка́ «рівна місцевість, вкрита травою, луг; вигин річки або берега моря; [місце біля хати, де косять траву О; сінокісна низина у вигині річки Ч]»
псл. lǫka «кривизна; затока, вигин річки; місцевість у вигині річки; луг», пов’язане чергуванням голосних з *lękti «гнути, кривити»;
споріднене з лит. lankà «луг над річкою; долина», лтс. lañka «низина, рівнина; вигин річки», лит. įˊlanka «затока»;
р. лука́ «вигин, поворот річки; кривизна; [луг; затока]», бр. лука́ «вигин річки», др. лука «вигин; затока; хитрість, підступність», п. łąka «місцевість, поросла травами», ч. louka, ст. lúka, слц. lúka, вл. нл. łuka «тс.», болг. лъка́ «вигин; низина над річкою, луг; пасовище», м. лака «волога місцевість над річкою з хорошою пашею», схв. лу́ка «порт, пристань; луг», слн. lóka «болотистий луг у долині», стсл. лѫка «затока: болото»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
залу́ка
«вигин річки»
лу́ки
«заплавний луг у вигині річки»
(мн.)
луківни́к
луківни́цтво
лучани́й
«луговий»
лу́чки
«вигин річки; луг у вигині ріки»
лучни́й
«тс.»
палу́ка
«лука»
прилу́ка
узлучина
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лука́ «вигин річки» | білоруська |
| лъка́ «вигин; низина над річкою, луг; пасовище» | болгарська |
| łuka «тс.» | верхньолужицька |
| лука «вигин; затока; хитрість, підступність» | давньоруська |
| lañka «низина, рівнина; вигин річки» | латиська |
| lankà «луг над річкою; долина» | литовська |
| įˊlanka «затока» | литовська |
| лака «волога місцевість над річкою з хорошою пашею» | македонська |
| łuka «тс.» | нижньолужицька |
| łąka «місцевість, поросла травами» | польська |
| lǫka «кривизна; затока, вигин річки; місцевість у вигині річки; луг» | праслов’янська |
| *lękti «гнути, кривити» | праслов’янська |
| лука́ «вигин, поворот річки; кривизна; [луг; затока]» | російська |
| лу́ка «порт, пристань; луг» | сербохорватська |
| lúka | словацька |
| lóka «болотистий луг у долині» | словенська |
| лѫка «затока: болото» | старослов’янська |
| louka | чеська |
| lúka (ст.) | чеська |
лу́чи́ти «цілитися; попасти»
псл. lučili «цілитися; кидати в ціль; потрапити», звідки «досягнути, знайти; допустити», lučatі (ітератив), lučiti sę «трапитися»;
споріднене з лит. láukti, láukiu «чекати, очікувати», suláukti «дочекатися, дожити, одержати», lūkėˊti «очікувати», прус. laukīt «шукати», лтс. lũkât «дивитися, поглядати; пробувати», nùolũkât «оглядатися, спостерігати», nùolũks «ціль, намір», дінд. lókate «спостерігає», locanam «око», гр. λεύσσω «дивлюся, бачу, помічаю», кімр. go-lwg «зір, обличчя», llygad (*lukato-) «око»;
іє. *leuk- «дивитися; світити, блищати»;
початкове значення «дивитися за чим-небудь, очікувати», звідки розвинулось «цілитися, кидати, попадати, одержувати»;
менш імовірний зв’язок з гр. λαγκάνω «одержую за жеребом» (Преобр. І 481; Fick І 536; Boisacq 549), а також з псл. lǫčiti, укр. [лу́чи́ти1] «з’єднувати» (Brückner KZ 42, 354–355; Taszycki PF 12, 63; про омонімію в слов’янських мовах див. Булаховський Вибр. пр. III 321);
р. [лучи́ть] «випадати, допускати; послати», [луча́ть] «випадати, допускати; цілитися», [лучи́ться] «трапитися», случи́ться «тс.», слу́чай «випадок», бр. лу́чыць «влучити, попасти», др. лучити «знайти», лучитися «трапитися», п. łuczyć «кинути, мітити; попасти», ч. заст. і поет. lučiti «кинути, кидати, метати», засі. loučeti «метати, стріляти», ст. lučiti «кинути (камінь)», слц. [lúčiť] «кинути (камінь)», нл. łucyś se «траплятися», болг. [лу́ча] «цілитися; попадати», м. [лучи] «кинути», схв. слу́чити се «трапитися; потрапити», ст. лу́чити «знаходити, досягати», слн. ст. і діал. lučíti «кинути», стсл. лоучити сѧ «зустрітися, трапитися»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вилуча́тися
«траплятися»
влу́чи́ти
«точний удар»
влу́чний
луча́й
«випадок»
луча́тися
лу́чен
«тс.»
лучи́тися
«трапитися»
лу́чни́й
«який добре лучить або з якого добре лучити»
полу́ка
«успіх, удача»
получити
«одержати»
полу́чний
«вдалий, щасливий»
прилу́ка
«пригода, випадок»
прилучити
«одержати»
прилучи́тися
«трапитися»
случа́й
«випадок»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лу́чыць «влучити, попасти» | білоруська |
| лу́ча «цілитися; попадати» | болгарська |
| λεύσσω «дивлюся, бачу, помічаю» | грецька |
| λαγκάνω «одержую за жеребом» | грецька |
| lókate «спостерігає» | давньоіндійська |
| locanam «око» | давньоіндійська |
| лучити «знайти» | давньоруська |
| лучитися «трапитися» | давньоруська |
| go-lwg «зір, обличчя» | кімрська |
| llygad | кімрська |
| *lukato- | кімрська |
| lũkât «дивитися, поглядати; пробувати» | латиська |
| nùolũkât «оглядатися, спостерігати» | латиська |
| nùolũks «ціль, намір» | латиська |
| láukti | литовська |
| láukiu «чекати, очікувати» | литовська |
| suláukti «дочекатися, дожити, одержати» | литовська |
| lūkėˊti «очікувати» | литовська |
| лучи «кинути» | македонська |
| łucyś se «траплятися» | нижньолужицька |
| łuczyć «кинути, мітити; попасти» | польська |
| lučili «цілитися; кидати в ціль; потрапити» | праслов’янська |
| звідки «досягнути, знайти; допустити» | праслов’янська |
| lučatі (ітератив) | праслов’янська |
| lučiti sę «трапитися» | праслов’янська |
| lǫčiti | праслов’янська |
| laukīt «шукати» | прусська |
| лучи́ть «випадати, допускати; послати» | російська |
| луча́ть «випадати, допускати; цілитися» | російська |
| лучи́ться «трапитися» | російська |
| случи́ться «тс.» | російська |
| слу́чай «випадок» | російська |
| слу́чити се «трапитися; потрапити» | сербохорватська |
| лу́чити «знаходити, досягати» (ст.) | сербохорватська |
| lúčiť «кинути (камінь)» | словацька |
| lučíti «кинути» (ст.) і (діал.) | словенська |
| лоучити сѧ «зустрітися, трапитися» | старослов’янська |
| лу́чи́ти «з’єднувати» | українська |
| lučiti «кинути, кидати, метати» (заст.) і поет. | чеська |
| loučeti «метати, стріляти» (заст.) | чеська |
| lučiti «кинути (камінь)» (ст.) | чеська |
| *leuk- «дивитися; світити, блищати» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України