ЛУЧИ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
лу́чи́ти «цілитися; попасти»
менш імовірний зв’язок з гр. λαγκάνω «одержую за жеребом» (Преобр. І 481; Fick І 536; Boisacq 549), а також з псл. lǫčiti, укр. [лу́чи́ти1] «з’єднувати» (Brückner KZ 42, 354–355; Taszycki PF 12, 63; про омонімію в слов’янських мовах див. Булаховський Вибр. пр. III 321);
псл. lučili «цілитися; кидати в ціль; потрапити», звідки «досягнути, знайти; допустити», lučatі (ітератив), lučiti sę «трапитися»;
споріднене з лит. láukti, láukiu «чекати, очікувати», suláukti «дочекатися, дожити, одержати», lūkėˊti «очікувати», прус. laukīt «шукати», лтс. lũkât «дивитися, поглядати; пробувати», nùolũkât «оглядатися, спостерігати», nùolũks «ціль, намір», дінд. lókate «спостерігає», locanam «око», гр. λεύσσω «дивлюся, бачу, помічаю», кімр. go-lwg «зір, обличчя», llygad (*lukato-) «око»;
іє. *leuk- «дивитися; світити, блищати»;
початкове значення «дивитися за чим-небудь, очікувати», звідки розвинулось «цілитися, кидати, попадати, одержувати»;
р. [лучи́ть] «випадати, допускати; послати», [луча́ть] «випадати, допускати; цілитися», [лучи́ться] «трапитися», случи́ться «тс.», слу́чай «випадок», бр. лу́чыць «влучити, попасти», др. лучити «знайти», лучитися «трапитися», п. łuczyć «кинути, мітити; попасти», ч. заст. і поет. lučiti «кинути, кидати, метати», засі. loučeti «метати, стріляти», ст. lučiti «кинути (камінь)», слц. [lúčiť] «кинути (камінь)», нл. łucyś se «траплятися», болг. [лу́ча] «цілитися; попадати», м. [лучи] «кинути», схв. слу́чити се «трапитися; потрапити», ст. лу́чити «знаходити, досягати», слн. ст. і діал. lučíti «кинути», стсл. лоучити сѧ «зустрітися, трапитися»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вилуча́тися
«траплятися»
влу́чи́ти
«точний удар»
влу́чний
луча́й
«випадок»
луча́тися
лу́чен
«тс.»
лучи́тися
«трапитися»
лу́чни́й
«який добре лучить або з якого добре лучити»
полу́ка
«успіх, удача»
получити
«одержати»
полу́чний
«вдалий, щасливий»
прилу́ка
«пригода, випадок»
прилучити
«одержати»
прилучи́тися
«трапитися»
случа́й
«випадок»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лу́чыць «влучити, попасти» | білоруська |
| лу́ча «цілитися; попадати» | болгарська |
| λαγκάνω «одержую за жеребом» | грецька |
| λεύσσω «дивлюся, бачу, помічаю» | грецька |
| lókate «спостерігає» | давньоіндійська |
| locanam «око» | давньоіндійська |
| лучити «знайти» | давньоруська |
| лучитися «трапитися» | давньоруська |
| go-lwg «зір, обличчя» | кімрська |
| llygad | кімрська |
| *lukato- | кімрська |
| lũkât «дивитися, поглядати; пробувати» | латиська |
| nùolũkât «оглядатися, спостерігати» | латиська |
| nùolũks «ціль, намір» | латиська |
| láukti | литовська |
| láukiu «чекати, очікувати» | литовська |
| suláukti «дочекатися, дожити, одержати» | литовська |
| lūkėˊti «очікувати» | литовська |
| лучи «кинути» | македонська |
| łucyś se «траплятися» | нижньолужицька |
| łuczyć «кинути, мітити; попасти» | польська |
| lǫčiti | праслов’янська |
| lučili «цілитися; кидати в ціль; потрапити» | праслов’янська |
| звідки «досягнути, знайти; допустити» | праслов’янська |
| lučatі (ітератив) | праслов’янська |
| lučiti sę «трапитися» | праслов’янська |
| laukīt «шукати» | прусська |
| лучи́ть «випадати, допускати; послати» | російська |
| луча́ть «випадати, допускати; цілитися» | російська |
| лучи́ться «трапитися» | російська |
| случи́ться «тс.» | російська |
| слу́чай «випадок» | російська |
| слу́чити се «трапитися; потрапити» | сербохорватська |
| лу́чити «знаходити, досягати» (ст.) | сербохорватська |
| lúčiť «кинути (камінь)» | словацька |
| lučíti «кинути» (ст.) і (діал.) | словенська |
| лоучити сѧ «зустрітися, трапитися» | старослов’янська |
| лу́чи́ти «з’єднувати» | українська |
| lučiti «кинути, кидати, метати» (заст.) і поет. | чеська |
| loučeti «метати, стріляти» (заст.) | чеська |
| lučiti «кинути (камінь)» (ст.) | чеська |
| *leuk- «дивитися; світити, блищати» | ? |
луч (вигук для відгону телят Дз; вигук для відгону овець Mo)
пор. відлучи́ти (теля);
можливо, пов’язане з лу́чи́ти1;
не зовсім ясне;
Фонетичні та словотвірні варіанти
a-лу́ча
алу́ч
луч-луч
луч-лу́чки
«тс.»
лу́ча
(вигук для відгону телят)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| відлучи́ти (теля) | українська |
| лу́чи́ | українська |
лу́чи́ти «єднати; з’єднувати;сполучати»
псл. lǫčiti, початково ітератив до *lękti «гнути, згинати, вигинати», пов’язане також з lǫкъ, укр. лук (зброя), lękъ, укр. ляк;
давнє значення частково збереглося в слн. lóčiti «гнути», ч. ст. lúčiti se «згинатися, хилитися», можливо, також в укр. [вилуча́тися] «триматися криво, мати викривлений хребет», [вилу́чуватися] «вигинатися дугою»;
пізніше, можливо, під впливом префіксальних утворень, відбулося розщеплення семантики слова на «з’єднувати» і «роз’єднувати»;
споріднене з лит. lankúoti «гнути, робити гнучким», lankýti «відвідувати», lánkioti «обходити», лтс. lùocît «нахиляти, направляти», прус. lunkis;
висловлювалась думка, що укр. [лучи́ти] «з’єднувати» є запозиченням з польської мови (Brückner 308);
р. [лучи́ть] «єднати», отлучи́ть, разлучи́ть, случи́ть, бр. лучы́ць «з’єднувати», др. лучити «відокремлювати», п. łączyć «з’єднувати, сполучати», ч. loučili «розділяти», ст. і поет. «з’єднувати», loučiti se «розлучатися, закінчуватися», ст. lúčiti «відокремлювати», слц. lúčit’ «тс.; розлучати», lúčit’ sa «прощатися, відходити», нл. łucyś «з’єднувати, в’язати», болг. лъ́ча «відокремлювати», лъ́ча се «відокремлюватися, уникати людей», м. лачи «відокремлювати, відлучати», схв. лýчити «ділити, відокремлювати», слн. ločíti «відокремлювати, розділяти; розрізняти», стсл. лѫчити «ділити, відокремлювати, розлучати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́лука
«виділення»
вилуча́ти
«виділяти; відокремлювати і брати із стада (свою худобу); [вибирати Я]»
ви́лучка
«виняток»
вилучний
«винятковий»
відлуча́ти
«відокремлювати; віднімати (дитину)»
відлуча́тися
«відокремлюватися; розлучатися; виїжджати, виходити на якийсь час»
відлу́чення
(від церкви)
відлу́чка
відлу́чний
«відокремлений, такий, що відокремився»
відлу́чно
«особливо, окремо»
долучи́ти
«додати»
залу́ка
«затягування в свою компанію; заманювання свійської тварини у двір чи до хліва Я; вербування, приманка, приєднання Пі»
залучи́ти
залу́чно
«включно»
злу́ка
«з’єднання»
злучи́ти
злу́чка
злу́чний
«стосовний до злучки; [зговірливий, схильний Бі]»
злу́чованці
«пара волів в упряжці»
луча́ти
«тс.»
луча́тиси(са)
«тс.»
лучба́
«зв’язування, комунікація; транспорт»
лучи́тися
«єднатися, сполучатися»
лу́чка
«низка»
наодлу́ці
«відокремившись»
нерозлу́чний
позлучи́ти
получи́ти
«з’єднати»
прилу́ка
«приєднання»
прилучи́ти
«додати, приєднати»
прилучи́тися
«приєднатися»
розлу́к
(у сполученні [на р. повідати] «говорити роздільно»)
розлуки
«прощання, розлучення; [різниця ВеУг; знахарський засіб проти чаклування]»
розлу́чена
«тс.»
розлу́чений
розлу́чення
«розлука; розрив шлюбу»
розлу́чення
«відокремлення своєї худоби від спільного стада після закінчення випасання на полонині»
розлучи́ти
розлучі́ння
«тс.»
розлу́чний
«пов’язаний з розлученням; [переконливий, ясний Нед]»
розлу́чник
розлу́чно
«роздільно; розумно, зрозуміло, ясно»
розлучо́нка
«жінка, яка розлучилася з чоловіком»
сполу́ка
сполу́чення
сполучи́мий
сполучи́ти
сполучний
сполу́чник
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лучы́ць «з’єднувати» | білоруська |
| лъ́ча «відокремлювати» | болгарська |
| лъ́ча се «відокремлюватися, уникати людей» | болгарська |
| лучити «відокремлювати» | давньоруська |
| lùocît «нахиляти, направляти» | латиська |
| lankúoti «гнути, робити гнучким» | литовська |
| lankýti «відвідувати» | литовська |
| lánkioti «обходити» | литовська |
| лачи «відокремлювати, відлучати» | македонська |
| łucyś «з’єднувати, в’язати» | нижньолужицька |
| łączyć «з’єднувати, сполучати» | польська |
| lǫčiti | праслов’янська |
| *lękti «гнути, згинати, вигинати» | праслов’янська |
| lękъ | праслов’янська |
| lǫкъ | праслов’янська |
| lunkis | прусська |
| лучи́ть «єднати» | російська |
| отлучи́ть | російська |
| разлучи́ть | російська |
| случи́ть | російська |
| лýчити «ділити, відокремлювати» | сербохорватська |
| lúčit' «тс.; розлучати»«прощатися, відходити» | словацька |
| lúčit' sa «тс.; розлучати»«прощатися, відходити» | словацька |
| lóčiti «гнути» | словенська |
| ločíti «відокремлювати, розділяти; розрізняти» | словенська |
| лѫчити «ділити, відокремлювати, розлучати» | старослов’янська |
| лук (зброя) | українська |
| ляк | українська |
| вилуча́тися «триматися криво, мати викривлений хребет» | українська |
| вилу́чуватися «вигинатися дугою» | українська |
| лучи́ти «з’єднувати» | українська |
| lúčiti se «згинатися, хилитися» (ст.) | чеська |
| loučili «розділяти» (ст.) і поет. | чеська |
| loučiti se «з’єднувати»«розлучатися, закінчуватися» | чеська |
| lúčiti «відокремлювати» (ст.) | чеська |
недолу́гий «безсилий, слабий, кволий; [неповороткий, невміючий Дз]»
виводиться також (Brückner 360) з п. ст. niedołęka «немічна людина», dołęka «сила, насильство; достаток, запас; досвід; сильна людина», зіставлюваних з łączyć «з’єднувати», укр. лучи́ти;
виділяються (Machek ESJČ 293–294) морфеми псл. ne, do і кореневе lǫg-, яке зіставляється з нвн. langen «вистачати»;
пов’язується (Sławski I 155; Преобр. I 640) з dola «доля»;
п. niedołęga «немічна, млява людина; недотепа, розтелепа, нездара; каліка; імпотент» не зовсім ясного походження;
запозичення з польської мови;
р. [недолу́гий, недолу́жный] «слабосилий, кволий, млявий, хворий; невправний», бр. [недалу́гі, недалу́жны] «слабосилий, кволий»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
недоле́нґа
«бездарна людина»
недо́лу́г
«нероба»
недолу́га
«слабосила, квола людина; нероба ВеУг; дряхлість, слабість, недостатність Ж»
недолу́жний
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| недалу́гі | білоруська |
| недалу́жны «слабосилий, кволий» | білоруська |
| niedołęka «немічна людина» | польська |
| dołęka «сила, насильство; достаток, запас; досвід; сильна людина» | польська |
| łączyć «з’єднувати» | польська |
| dola «доля» | польська |
| niedołęga «немічна, млява людина; недотепа, розтелепа, нездара; каліка; імпотент» | польська |
| ne | праслов’янська |
| langen «вистачати» | праслов’янська |
| недолу́гий | російська |
| недолу́жный «слабосилий, кволий, млявий, хворий; невправний» | російська |
| лучи́ти | українська |
лу́кно «гніздо бобра» (заст.)
псл. *lǫkъnо «посудина з кори дерева; міра зерна, меду», пов’язане, очевидно, з *lękti «гнути», lǫčiti «з’єднувати», укр. лучи́ти і, далі, з lyko, укр. ли́ко;
зіставлялося з гр. λίκνον «віялка; плетена колиска» (Matzenauer 246; Mikl. EW 175);
р. [лукно́] «корзина з лози, коробка з лубу; міра зерна, борошна», луко́шко «кошик», бр. луко́шка «тс.», др. лукъно «діжечка, корзинка; міра місткості», п. ст. łukno «посудина; міра меду», ч. ст. lukno «берестяна корзина; міра зерна або меду», слц. [lukno] «кошик з кори; стара міра зерна», нл. łuknaško «перегородка в скрині», схв. ст. лу̏кно «міра хліба; данина священику», слн. lǫ́kno «данина священику», lukno «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
лукно
«міра меду»
полуко́вщина
«оброк по одному грошу від лукна»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| луко́шка «тс.» | білоруська |
| λίκνον «віялка; плетена колиска» | грецька |
| лукъно «діжечка, корзинка; міра місткості» | давньоруська |
| łuknaško «перегородка в скрині» | нижньолужицька |
| łukno «посудина; міра меду» (ст.) | польська |
| *lǫkъnо «посудина з кори дерева; міра зерна, меду» | праслов’янська |
| *lękti «гнути» | праслов’янська |
| lǫčiti «з’єднувати» | праслов’янська |
| lyko | праслов’янська |
| lyko | праслов’янська |
| лукно́ «корзина з лози, коробка з лубу; міра зерна, борошна» | російська |
| луко́шко «кошик» | російська |
| лу̏кно «міра хліба; данина священику» (ст.) | сербохорватська |
| lukno «кошик з кори; стара міра зерна» | словацька |
| lǫ́kno «данина священику»«тс.» | словенська |
| lukno «данина священику»«тс.» | словенська |
| лучи́ти | українська |
| ли́ко | українська |
| lukno «берестяна корзина; міра зерна або меду» (ст.) | чеська |
лу́ча (у виразі [куди лу́ча] «кудинебудь»)
пор. семантично подібне куди попа́ло «тс.»;
похідне утворення (за походженням дієприкметник, псл. lučę) від лу́чити «цілитися; попасти»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| lučę | праслов’янська |
| куди попа́ло «тс.» | українська |
| лу́чити «цілитися; попасти» | українська |
лу́ччий «кращий»
не зовсім ясне;
можливо, запозичене через давньоруську мову з старослов’янської, у якій пов’язане з лоучати «цілитися», лоучати сѧ «траплятися», спорідненими з укр. лу́чи́ти «мітити, попасти», влу́чи́ти;
первісним значениям слова вважається «такий, що більше підходить»;
розглядається також як форма порівняльного ступеня від *лукыи «визначений долею» і зіставляється з др. лучаи «доля, випадок», болг. слу́ка «випадок», р. слу́чай, причому припускається первісне значення «такий, що трапився, випав на долю» (КЭСРЯ 249);
висловлювалось також припущення про спорідненість із стсл. рачии «краще», рачити «любити, бажати», болг. [ра́ча] «хочу», схв. ра́чити се «мати бажання», а також др. алкать (Потебня РФВ І 83);
р. лу́чший, [лу́ччий, лу́тший], бр. [лу́чшы, лу́чшый, лу́ччый] «кращий; лицьовий (бік тканини)», др. лучии (чол. р.), лучьши (жін. р.), лутши, лутше, луче (с. р.), стсл. лоучии (чол. р.), лоучьши (жін. р), лоуче (с. р.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
лу́чий
лу́чча́ти
«кращати»
лучшати
«тс.»
лу́чший
«тс.»
надлу́ч
«найкраще»
полу́чче
«краще»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лу́чшы | білоруська |
| лу́чшый | білоруська |
| лу́ччый «кращий; лицьовий (бік тканини)» | білоруська |
| слу́ка «випадок» | болгарська |
| ра́ча «хочу» | болгарська |
| *лукыи «визначений долею» | давньоруська |
| лучаи «доля, випадок» | давньоруська |
| алкать | давньоруська |
| лучии (чол. р.) | давньоруська |
| лучьши (жін. р.) | давньоруська |
| лутши | давньоруська |
| лутше | давньоруська |
| луче (с. р.) | давньоруська |
| слу́чай | російська |
| лу́чший | російська |
| лу́ччий | російська |
| лу́тший | російська |
| ра́чити се «мати бажання» | сербохорватська |
| лоучати «цілитися» | старослов’янська |
| лоучати сѧ «траплятися» | старослов’янська |
| рачии «краще» | старослов’янська |
| рачити «любити, бажати» | старослов’янська |
| лоучии (чол. р.) | старослов’янська |
| лоучьши (жін. р) | старослов’янська |
| лоуче (с. р.) | старослов’янська |
| лу́чи́ти «мітити, попасти» | українська |
| влу́чи́ти | українська |
ілюстра́ція
запозичення з німецької чи французької мови;
нім. Illustration «ілюстрація, зображення», фр. illustratión «тс.; знаменитість, слава» походять від лат. illūstrātio «роз’яснення, унаочнення, зриме представлення», пов’язаного з дієсловом illūstro «освітлюю», утвореним з префікса in- (il-) «в-, на-» і дієслова lūstro «освітлюю, очищаю», пов’язаного з luceo «свічусь, яснію», lux «світло», спорідненими з гр. λευκός «блискучий, білий», псл. lučь «промінь», укр. лу́чити «цілити»;
р. иллюстра́ция, бр. ілюстра́цыя, п. ilustracja, ч. ilustrace, слц. ilustrácia, вл. нл. ilustracija, болг. Илюстра́ция, м. схв. илустра́ција, слн. ilustrācija;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ілюстрати́вний
ілюстратор
ілюстраці́йний
ілюструва́ти
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ілюстра́цыя | білоруська |
| Илюстра́ция | болгарська |
| ilustracija | верхньолужицька |
| λευκός «блискучий, білий» | грецька |
| illūstrātio «роз’яснення, унаочнення, зриме представлення» | латинська |
| illūstro «освітлюю» | латинська |
| in- «в-, на-» (il-) | латинська |
| lūstro «освітлюю, очищаю» | латинська |
| luceo «свічусь, яснію» | латинська |
| lux «світло» | латинська |
| илустра́ција | македонська |
| ilustracija | нижньолужицька |
| Illustration «ілюстрація, зображення» | німецька |
| ilustracja | польська |
| lučь «промінь» | праслов’янська |
| иллюстра́ция | російська |
| илустра́ција | сербохорватська |
| ilustrácia | словацька |
| ilustrācija | словенська |
| лу́чити «цілити» | українська |
| illustratiоn «тс.; знаменитість, слава» | французька |
| ilustrace | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України