ЛУНУТИ — ЕТИМОЛОГІЯ

можливо, псл. *[lunǫti] «загинути»;

зіставляється з лит. lavónas «труп», liāujuos, liáutis «припиняти», paliáuti «перестати», лтс. ļaũt «допускати, дозволяти», прус. aulāut «померти», aulausennien «смерть», далі з псл. lěviti «слабнути, зменшуватися», укр. [ліви́ти], ч. leviti «полегшити, зменшити», levěti «ставати помірним», гот. lēwjan «зраджувати»;

пов’язувалось також з укр. р. бр. луна «відголосок», р. [лу́нуть] «ударити» (Преобр. І 478);

р. [луна́] «смерть», [лу́нуть] «померти, здохнути», бр. [лу́нуць, лу́наць] «загинути, померти»;

висувається також гіпотеза про етруське джерело слов’нської назви (Oštir. Drei vorslavischetruskische Vogelnamen, Ljubljana, 1930, 50–79);

підкреслюється швидкий, ясний погляд птаха (Горяев 193, 194; Bern. I 745–746; Sławski V 311–312; Kořínek Slavia 12, 204–205);

припускається й можливість походження назви птахів від псл. luna «світло, блиск» у зв’язку із світлим забарвленням пір’я або наявністю світлих плям на пір’ї, пор. р. [лунь] «тьмяне світло», бел (сед) как лунь;

фонетично малоймовірне припущення про зв’язок лунь ‹ *oln- з іє. *or-/er-, звідки гр. ὄpvῑς, псл. оrьlъ, укр. оре́л (тж.);

на тій же підставі зіставлялося з дінд. lunā́ti «ріже, відтинає» (Потебня РФВ I 81–82);

припускається вихідна форма *luрnь, пов’язана з псл. lupiti, укр. лупи́ти «обдирати», оскільки назви стосуються хижих птахів, і зіставляється з дінд. lopā «якийсь хижий птах» (Uhlenbeck KZ 39, 260; Фасмер II 534; Преобр. І 478–479; Brückner KZ 42, 356; Bezlaj ESSJ II 156);

загальноприйнятої етимології не має;

псл. Іunь «хижий птах»;

р. лунь «лунь; [сова, Striges; голуб (?); хижий птах, Falco rusticolus]», бр. лунь «лунь», др. лунь «шуліка, Milvus», п. ст. łunak «рудий шуліка, Milvus milvus L.» (з ч.), ч. luňák «шуліка, Milvus; [малий яструб, Accipiter nisus L.]», ст. luňák, lunák «шуліка», слц. luniak, ст. lunak, lunák «тс.», схв. лу̑њ «звичайний канюк, Buteo buteo L.», лy̏ња «рудий шуліка», bijela lȕnja «польовий лунь, Circus cyaneus L.», [ljȕna, jȕna] «тс.», слн. lúnj «лунь; скопа, Pandion haliaëtus L.; [беркут, Aquila chrysaëtus L.]», цсл. лоунь «шуліка»;

не зовсім ясне;

можливо, пов’язане з псл. luna «місяць; світло; відблиск»;

значення «відгомін» могло виникнути внаслідок давнього перенесення значення із зорової сфери на слухову («світло; відображення світла» › «відображення звуку, відгомін»);

розглядається також як звуконаслідувальне утворення, пов’язане з лу́снути (Преобр. І 478), у такому разі могло б бути результатом дальшого спрощення приголосних у псл. [*lusna], укр. [лусна́] «луна»;

р. [луна́] «відгомін», [лу́нуть] «ударити, хлопнути, вистрілити», бр. [луна́] «відгомін», луна́ць «звучати, линути»;

заборона вживання первісної назви грунтувалася на віруванні про магічні властивості місяця;

як назва місяця іє. *louksnā виникло в результаті табуїстичної заміни давнішої назви іє. *mēns-, звідки псл. *mesęcь, укр. мі́сяць;

іє. *louksnā, форма жін. р. прикметника *louksno-/ leuksno- «блискучий, сяючий», похідного від *leuk- «світити; ясний, блискучий, сяючий»;

споріднене з прус. lauxnos «зірки», лат. lūna «місяць (планета; міра часу); блиск місяця», сірл. lūan «світло, місяць», далі з ав. raōχšna «блискучий, сяючий», свн. liehsen «ясний», гр. λύχvoς «світильник», вірм. Іusin «місяць», а також з р. луч, дінд. rōcaḥ «світло», ав. raōčah- «світло, блиск»;

псл. luna «світло, блиск, відблиск; місяць (планета); райдуга»;

р. луна́ «місяць (планета); (заграва, відблиск на небі; промінь світла]», [лунь] «тьмяне світло», [луни́ть] «розвиднятися; кидати тьмяний відблиск», бр. [луна́] «невелика хмарка», [лунь] «хмара», др. луна «місяць (планета)», п. łuna «відблиск сильного світла, вогню; [райдуга]», ч. luna «місяць», ст. luna «промінь, світло, відблиск; місяць», слц. luna «місяць», полаб. lau̯nə, lai̯nə, болг. луна́, м. луна, схв. лу́на, [lūnȁ] «тс.», [lȗna] «райдуга», слн. lúna «місяць», стсл. лоуна «тс.»;