ЛУГОВЕ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. *lǫgъ «кривизна, зниження поверхні землі; низький ліс, прибережні зарості; болото», пов’язане чергуванням голосних з *lęga «низина, яма», яке простежується в р. [ля́га] «калюжа, яма з водою, болото; низьке вологе місце в заростях», п. кашуб. [lëga] «низина», [lëgnoc są] «викривлятися на дощі і сонці», [lëgłi] «низинний; сідлуватий (про коня)»;

споріднене з лит. léngė ( = lénkė) «нижче розташована земля; низько розташована лука, поле», lingúoti «рухатися туди й сюди; схилятися; хитатися; кивати, колихати», алб. lëngor «гнучкий»;

іє. *leng- «гнути, кривити» є варіантом синонімічного іє. *lenk-, звідки псл. lǫka «лука, луг», lǫkъ «лук» (зброя);

зіставляється далі з дат. lung «болотистий грунт», шв. Lungen (назва місцевості) (Petersson AfSlPh 34, 376);

малопереконлива гіпотеза про cуфіксальний характер -g- в псл. lǫgъ і про його спорідненість з болг. лам «яма, рів», лтс. lāms, lāma, лит. lomà «зниження грунту, калюжа, яма» (Moszyński PZJP 161);

безпідставно пов’язувалося з дісл. lyng «вереск», шв. lingon, ст. ljung «брусниця» (Charpentier Le Mond Oriental l 222), з прус. wangus «лука», гот. waggs «поле, лука», днн. wang «поле, нива», дісл. vangr «поле, луг» (Vaillant RÉS 18, 76–77);

були спроби знайти споріднені слова в неіндоєвропейських мовах (Oštir AAS I 94, Ill 160);

р. луг «лука; [низина над річкою; пасовище]», бр. луг «лука, сінокіс», др. лугъ «ліс; болото; низина; заплавна лука», п. łag, ч. luh «лука; ліс над річкою», ст. «ліс; лісова лука; долина», слц. luh «волoгий ліс; гай над водою», вл. łuh «болото, трясовина», нл. ług «болото, болотиста долина, волога лука», болг. лъг «лісок серед лугу; лука; пасовище», м. лаг «гай», схв. лу̑г «ліс, гай», слн. lóg «гай, низький ліс; [невелика низина; лука над водою]», стсл. лѫгъ «гай, невеликий ліс»;