ЛИЦЕМІРИТИ — ЕТИМОЛОГІЯ

лицемі́р

книжне запозичення з старослов’янської мови;
стсл. лицємѣръ вважається результатом видозміни давнішого *лицємѣнъ, утвореного з основ іменника лицє «обличчя» і дієслова мѣнити «міняти» (букв. «той, хто змінює лице, дволичний») (пор. і лит. veidmainỹs «тс.»);
друга частина зблизилася з мі́ра;
можливо, є калькою гр. προσωπολήπτης, утвореного з основ πρόσωπον «обличчя» і λήπτης «той, хто бере» від λαμβάνω «беру»;
припускалась можливість впливу двн. līhhazari «облудник», līhhazjan, līhhisōn «удавати» (Mikl. EW 169; Jagic AfSlPh 20, 537; Meillet Études 232);
висловлювалось припущення про первинність форми лицємѣръ (БЕР III 439 – 440; Karłowicz SWO 342);
р. болг. лицеме́р, др. лицемѣръ, п. ст. licemiernik (запозичення з ч. ст.), ч. licoměrník, ст. liceměrník, м. лицемер, лицомер, схв. лицèмер, слн. liсеmér(ec);
Фонетичні та словотвірні варіанти

лицемі́рити
лицемі́рник
лицемі́рство
лицемѣръ (XVI ст.)
Етимологічні відповідники

Слово Мова
лицеме́р болгарська
προσωπολήπτης грецька
πρόσωπον «обличчя» грецька
λήπτης «той, хто бере» грецька
λαμβάνω «беру» грецька
līhhazari «облудник» давньоверхньонімецька
līhhazjan давньоверхньонімецька
līhhisōn «удавати» давньоверхньонімецька
лицемѣръ давньоруська
лицемер македонська
лицомер македонська
licemiernik (запозичення з ч. ст.), (ст.) польська
лицеме́р російська
лицèмер сербохорватська
liсеmér(ec) словенська
лицємѣръ старослов’янська
лицє «обличчя» старослов’янська
мѣнити «міняти» (букв. «той, хто змінює лице, дволичний») старослов’янська
*лицємѣнъ старослов’янська
лицємѣръ старослов’янська
мі́ра українська
licoměrník чеська
liceměrník (ст.) чеська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України