ЛИНЧА — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення з угорської мови;

уг. lencse «сочевиця» походить, очевидно, від слн. léča (‹ *lęča), що виникло з псл. *lętja «тс.» (пор. др. ляча, болг. ле́ща, м. ле́ка, схв. ле́ћа, стсл. лѧшта), пов’язаного з лат. lens (lentis), двн. linsi, нвн. Linse «тс.»;

скоріше всього ці слова походять з якогось спільного невідомого джерела, хоча припускалася і їх первісна спорідненість (Schrader Reallexicon 13): виведення укр. [ле́нча] з рум. linte «тс.» (Vincenz ІЗ) безпідставне;

псл. linъ, linjь «лин»;

споріднене з лит. lýnas, лтс lĩnis, прус. linis «тс.»;

балто-сл. *līn-a *-līn-i̯a-, очевидно, належить до іє. *(s)lei- «слизький, липкий», звідки також нвн. Schleie «лин», двн. slīo, дісл. slӯ, дангл. slíw «тс.»;

назва риби зумовлена тим, що поверхня її тіла покрита товстим шаром слизу;

можливе вторинне зближення з линя́ти (Machek 333 – 334; Holub – Lyer 289: слиз на шкірі, висихаючи на повітрі, облущується, після чого залишаються темніші плями);

менш обґрунтовані припущення про походження слова з *lipnь, пов’язуваного з псл. *lьpěti, lěpiti «ліпити» (Uhlenbeck KZ 39, 259 – 260) або про первісну спорідненість з гр. λινεύς «морська риба» (Uhlenbeck тж; Фасмер II 498; Boisacq 565);

р. линь, [лин, лень, ленёк, ленок, алень], бр. лінь, п. нл. lin, ч. lín, ст. líň, слц. lien, вл. lin(ak), болг. лин, м. линар, схв. лȗњ, лùњāк, ст. lȉn, слн. línj(ak) «тс.»;