ЛИГАТИ — ЕТИМОЛОГІЯ

припущення про запозичення з румунської мови (Scheludko 137) необґрунтоване;

іє. *leig-, *leiḡ- «в’язати»;

споріднене з лит. laigõnas «шурин», гр. λοιγωντίαν «вони були членами фратрії», лат. ligāre «прив’язувати», алб. lith «прив’язую, перев’язую», снн. līk «пов’язка», дісл. lik «канат для закріплення вантажу»;

псл. ligati «в’язати»;

р. [лигозить] «плутати нитки при тканні», бр. лыга́ць «нанизувати; зв’язувати; начеплювати мотузку на роги худобі» (в укр.?);

результат видозміни деетимологізованої форми [одлига́ти] «відв’язати», похідної від лига́ти, що зазнала зближення з основою ляга́ти;

н. legieren «сплавляти (метали)» походить від лат. ligare «зв’язувати, з’єднувати», спорідненого з алб. lidh «тс.», lídhje «зв’язок; сполука; спілка», снн. līk «зв’язок», дісл. līk «вірьовка (м’який трос), якою обшивають краї паруса для міцності», укр. лигат́и «надівати мотузку на роги корові, волу»;

запозичення з німецької мови;

болг. леги́рам, м. легу́ра «сплав двох металів», схв. леги́рати, слн. legírati;

р. леги́ровать, бр. легі́раваць, п. legatura «домішка металу неблагородного до благородного, напр. міді до золота», ч. legovati, слц. legovat;

висловлювались малопереконливі припущення про походження західнослов’янського кореня lъk- від первісного синонімічного glъt- «глитати» (glъtnǫti › głtnąć › › głknąć › łknąć звідки łkać: łykać – Nitsch MPKJ III 291 – 292), про спорідненість псл. *lъkati, lykati з lokati «хлебтати» (Brückner 310 – 311), про походження українських і білоруських форм з польської мови (Brückner 310 – 311);

іє. *(s)leuk-/(s)leug(*(s)lū˜k-/(s)lūg-) «ковтати»;

пор. лит. lùk (вигук на позначення жадібного ковтання, lùkinti «жадібно ковтати», гр. λύζω «гикати, плакати, тремтіти», λυγκαίνω «голосно плакати; гикати», дірл. slucim (‹*sIunk-o) «ковтаю», свн. slucken «ковтати, плакати»;

разом з тим, обидва варіанти кореня (з k і g) походять, очевидно, вже з індоєвропейської прамови;

звукова форма дієслів у різних слов’янських мовах відтворює комплекс коротких уривчастих звуків, які виникають при ковтанні, плачі, хлипанні та ін;

псл. lykati «ковтати», ітератив до *lъkati, *lъkajǫ поряд з lygati «тс.» звуконаслідувального походження;

р. [лы́кать] «жадібно пити», [лык (лык-лык)] (виг.), бр. [лы́каць] «ковтати, глитати, пити», [лыгну́ць] «жадібно випити», [лкаць] «глитати», [лкнуць] «проковтнути», п. łykać «глитати, пити», łyk «ковток», łkać «голосно плакати, хлипати, заходитися від плачу, видавати під час плачу уривчасті звуки», ч. polykati «ковтати», polknouti «проковтнути», zalykati se «задихатися, захлинатися», lkáti «голосно плакати, нарікати», zalknouti se «задихнутися», ст. lkáti «виказувати смуток, бідкатися, зітхати; хапати ротом повітря», слц. Ikať «плакати, нарікати», [polknúť] «ковтнути», болг. [ли́кам] «дуже бажаю», слн. [lȋkati] «хлептати; сьорбати»;

запозичення з французької мови;

фр. liane походить з давнішого liarne, що являє собою результат контамінації фр. viorne (з лат. vīburnum «калина», яке не має «певної етимології) і фр. lier «зв’язувати», в основі якого лежить лат. ligo, -āre «зв’язувати», споріднене з снн. līk «стрічка», псл. ligati «в’язати», укр. лига́ти;

р. болг. лиа́на, бр. лія́на, п. ч. слц. вл. liana, схв. лиjáна, слн. liána;

фр. ligue через іт. ст. liga «тс.» і слат. liga «зв’язок» походить від лат. ligo, ligāre «зв’язувати», спорідненого з псл. ligati «тс.», укр. лига́ти;

запозичення з французької мови;

р. болг. м. схв. ли́га, бр. лі́га, п. ч. слц. вл. нл. liga, слн. líga;

через посередництво німецької мови (нім. Ligatúr) запозичено з середньолатинської;

слат. ligātūra «зв’язування, поєднування» походить від лат. ligo, ligāre «зв’язувати, скріплювати», спорідненого з псл. ligati «тс.», укр. лигати;

р. болг. схв. лигатýра, бр. лігату́ра, п. ч. вл. ligatura, слц. слн. ligatúra;

не зовсім ясне;

можливо, афективне утворення, що виникло на основі слів умоло́ти і лига́ти;