ЛЕЛЕ — ЕТИМОЛОГІЯ

звичайно пояснюється як вигук звуконаслідувального характеру (псл. *lele), утворений подвоєнням складу le, подібно до гр. ἐλελευ̃ (вигук скорботи), ἐλελελευ̃ «тс.» (Sławski IV 140; БЕР III 354; Matzenauer 239);

більш очевидною здається тотожність цього вигуку з кличною формою від [ле́ля] (псл. [lelja]) «старша жінка; тітка; мати»);

пор. не́не «леле» від не́ня «мати»;

болг. ле́ле (вигук для вираження жалю, ляку або здивування), м. леле (вигук для вираження болю, страху, горя, здивування), схв. лȅлē «леле», лēлé «тс.»;

псл. le-lē, вигук звуконаслідувального характеру з дитячої мови, утворений подвоєнням складу le, що наспівується при колиханні дитини;

пор. лит. čiùčiuo-lèliuo «люлі-люлечки», leliúoti «колисати, наспівуючи lèliuo; пестити», лтс. lēlēt «заколисувати дитину СПІВОМ»;

р. лёли, лели́ (вигук, що вживається як приспів пісні), [лель-люли́, леля, ле́люшки] (пісенні приспіви), п. [lelom] (приспів), схв. лȅља, лȅљо (приспів у народних піснях);

запозичення з молдавської або румунської мови;

молд. [лели́кэ] (рум. [lelícă]) «тітка (у звертанні до старшої віком жінки)» є зменш. формою від ле́ле (léle) «тс.», що походить від болг. ле́ля «тітка (сестра батька або матері; звертання до старшої віком жінки)», спорідненого з укр. [ле́ля] «старша сестра»;

очевидно, запозичення з польської мови;

Brückner 394;

про помилкове сприйняття часто повторюваних приспівів lelum polelum, leli poleli i под. як власних імен див. Потебня РФВ 7, 221;

припускалося що Lelь і Рolelь – імена давніх слов’янських божеств (у польських джерелах засвідчені з XV ст., в російських – з кінця XVIII ст., пор. і схв. поет. Ljéljo «бог весни»);

пов’язувалося і безпосередньо з псл. lelějati, п. ст. lelejać «колихати, хитати»;

спочатку означало, мабуть, часте повторення приспіву, який виконувався повільно і протяжно (зокрема при колиханні дитини);

п. lelum polelum «не поспішаючи, помалу, спроквола» складається з lelum, спорідненого з укр. [леле́] (вигук, що вживається як приспів у дитячій пісеньці), та похідного від нього polelum (пор. укр. р. ма́ло-пома́лу);

складений вигук, що виник на базі сполучення вигуку гей і видозміни кличної форми іменника [ле́льо] (ле́лю) «батенько, тато»;

сумнівне пов’язання (Бі 207) з Лель, ім’ям бога кохання в давніх слов’ян;

результат видозміни давнішого [ле́ля (лє́ля)] «мати сім’ї, господиня дому»;

болг. [лели́н] «дядько», [ле́ляк] «тс.»;

очевидно, як і Ле́ля «бог кохання у давніх слов’ян» Бі, Лель «тс.» Бі, результат помилкового витлумачення дослідниками виразу ле́льом-по́ле́льом «дуже повільно» (див.);