КІЛЮВАТИ — ЕТИМОЛОГІЯ
кіль «основний брус по довжині судна»
запозичення з голландської або німецької мови;
гол. kiel «кіль», нвн. Kiel «тс.», очевидно, споріднені з двн. днфранк. kela «горло», дірл. gelim «ковтаю», псл. glъtati «глитати»;
для німецького слова не виключене також скандинавське походження (пор. етимологічно пов’язані дісл. kjǫlr «кіль», ісл. kjölur, норв. kjøl, шв. köl, дат. køl «тс.»);
р. киль, бр. кіль, п. kil, болг. кил;
Фонетичні та словотвірні варіанти
киль
«тс.»
кілюва́ти
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
кіль | білоруська |
кил | болгарська |
kiel «кіль» | голландська |
kela «горло» | давньоверхньонімецька |
gelim «ковтаю» | давньоірландська |
kjǫlr | давньоісландська |
køl | датська |
kjölur | ісландська |
Kiel «тс.» | нововерхньонімецька |
kjøl | норвезька |
kil | польська |
glъtati «глитати» | праслов’янська |
киль | російська |
köl | шведська |
kela «горло» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України