КІВШ — ЕТИМОЛОГІЯ

виведення з східних мов (Шанский ЭСРЯ II 8, 181–182) малопереконливе;

лит. káušas «ополоник, ківш, велика ложка; череп; черепашка слимака» пов’язане з лит. kiáušas «череп, чаша», лтс. kaûss «тс.; ложка», спорідненими з дінд. kṓsah «посуд, бочка», γρ.καυκίον «кубок»;

запозичення з литовської мови;

р. ковш, бр. коўш, др. ковшь, п. [kowsz] (з укр. або бр.);

можливо, запозичення з литовської мови;

лит. *kaušinas «великий коряк», припускається як похідне утворення від káušas «коряк», до якого зводиться укр. ківш;

щодо словотвору пор. лит. vaіkìnas «великий хлопець» : vaĩkas «хлопець, дитина»;

інші пов’язання – з р. [ку́кша, ку́кса] «людина без пальця» (Соболевский Лекции 129), з др. ковьць «посудина» і п. kusz «кубок» (Ильинский ИОРЯС 23/2, 231), з дат. kaus «келих, ківш» (Matzenauer 232), з тат. kupšin, kukšin, kükšin «глечик» (Mikl. TEl I 337), запозиченнями з російської мови (Радлов II 1034; Korsch AfSlPh 9, 513), – менш імовірні;

р. кувши́н, [кукши́н], бр. [кукшын] «тс.»;

молд. кэу́ш «деревʼяний черпак; велика ложка; совок» виводиться від укр. ківш (род. в. ковша́), р. ковш;

запозичення з молдавської мови;

неясне;

можливо, утворене на основі зменш. [*кульши́ця] від ку́льша «стегно», що зазнало гіперичного переходу у ›і (за зразком [вул] –віл) і вторинного зближення з ківш;

очевидно, похідне утворення від ківш;

назва зумовлена ковшоподібною формою самиці, характерною для цього виду тарганів;