КУЛЯМИ — ЕТИМОЛОГІЯ

сн. kūle (‹ свн. kugele) «куля» (нвн. Kugel «тс.») споріднене із шв. kula «куля», лит. gugà «горбовина», укр. гу́ля;

запозичене через польське посередництво з середньонімецької мови;

р. [ку́ля] «куля, передня частина патрона», бр. ку́ля «тс.; кулястий предмет», п. kula «тс.», ч. kule «тс.; бубна; погана оцінка», слц. [kul’a] «куля», вл. kul’a «куля; ґуля; брила; ядро», нл. kula «куля; м’яч; ґуля; кістковий наріст»;

запозичення з польської мови;

п. kula «милиця, костур», як і слц. [kul’a] «дрючок з гаком для набирання води з криниці», нл. kula «ціпок; знаряддя для тіпання льону; паличка, яку передають від хати до хати, скликаючи на збори», походить від свн. kiule (› нвн. Keule) «дрючок, ломака; стегно» або від сн. kūle «тс.», споріднених із снн. kugel(e) (› нвн. Kugel) «куля», син. kogel «тс.»;

припущення про праслов’янське походження слова і його зв’язок із псл. *kul- «кістка» (Мельничук Этимология 1966, 234–235) потребує додаткової аргументації;

очевидно, етимологічно тотожне з [ку́ля¹]«милиця» (див.);

п. [kula] «крива палиця; гачок на кінці ланцюга в ярмі», нл. [kula] «кий»;

п. [kula] «паросток» походить, як гадають (SW II 624), від нім. Kéule «дубець, булава; гак клюшки (хокейної); крижі, кострець (у туші)», спорідненого з сн. kūle «дрючок, ломака»;

очевидно, запозичення з польської мови;

псл. (сх.) [kuljb] з іє. *keu- «кривити, згинати, робити опуклим»;

очевидно, споріднене з дісл. kӯll «мішок, торбина», гол. kuil «матня невода», нвн. [Kaule] «в’язка льону»;

виводиться також, як запозичення, від лит. kūlỹs «в’язка, сніп довгої соломи», лтс. kūlis «тс.» (Лаучюте 14–15);

припущення про походження з польської мови (КЭСРЯ 226) сумнівне;

спроба розглядати як запозичення з латинської мови (лат. culleus «шкіряний мішок, бурдюк», Фасмер ГСЭ 104; Bern. І 642; Walde–Hofm. І 303; Vendryes BSL 41, 136) непереконлива з огляду на географічне поширення;

р. куль «в’язка соломи; мішок з рогіжки; міра сипких тіл», бр. куль «в’язка соломи; середня частина невода, матня», п. [kul] «тс.» (з укр. і бр.);

повʼязання з п. kula, укр. ку́ля (Karłowicz SWO 324; Bruckner 163), як і з схв. гули́ти «здирати шкіру» (Преобр. І 169; Berп. I 362), викликає сумнів;

збереження початкового проривного ґ в говорах зумовлене експресивним забарвленням слова (пор. ґудз) і, можливо, підтримане впливом польського відповідника;

іє. *geu«схиляти, кривити, робити опуклим»;

споріднене з дінд. gōlā «гулька, круглий глек», gōla «куля, кулька», дісл. kūla «гудз», двн. kūle «кулька», нвн. Kaule «тс.», лит. gugà «горб», gùnglė «гуля»;

ступінь чергування *geul- представлений у схв. жуљ «мозоль», слн. žúlj «тс.»;

псл. *gulja ‹ *goul-;

р. діал. бр. гу́ля «ґудз, наріст», п. gula «наріст, жовно», слц. gulʼa «куля, кулька», болг. гули́я «капуста (кольрабі)», вла́шка гули́я «картопля», схв. [gula] «горб»;

очевидно, пов’язане з ку́литися;

припущення про походження від тюрк. *qulaq, пов’язаного з qol «рука» (Дзендзелівський RKJ ŁTN 15, 135–137; Фасмер II 408; Преобр. І 409), мало обґрунтоване;

непереконливі також пов’язання з ест. kulak «удар кулаком» (Bern. I 641; Mikl. EW 146), з уг. kulyak «кулак (руки)», kulak «тс.» (Brückner 281; Zareba JP 31, 122), а також з куль, ку́тати (Соболевский РФВ 70, 92–93) або з лит. kùlti «молотити», лтс. kult «тс.» (Matzenauer LF 9, 36);

значення «куркуль» розвинулося, очевидно, з первісного переносного вживання слова;

виведення р. кула́к «куркуль» від укр. курку́ль (Machek ESJČ 306) непереконливе;

р. кула́к «кулак (руки); [великий молот]; куркуль», бр. кула́к «кулак (руки); куркуль», др. кулакъ «кулак (руки)», п. kułak «тс.; куркуль (з рос.)», ч. слц. kulak «куркуль» (з рос.), болг. кула́к, м. кулак, схв. кỳлак, слн. kulák «тс.» (з рос.);

можливо, результат видозміни слова коло́на, що зазнало народно-етимологічного зближення з [ку́ля] «милиця»;

неясне;

очевидно, похідні утворення від ку́ля;

назви можуть бути пов’язані з кулькоподібною формою ягід (Нейштадт 164);

р. [кули́нка] «дивина волотиста, Verbascum lychnitis L.», [кули́нник] «тс.»;

пов’язується також (Brückner 281) з п. kula, укр. ку́ля «предмет круглої форми»;

пов’язання з ч. chouliti se «стискатися, зіщулюватися, тулитися», слц. chúliť sa «тс.» (Machek ESJČ 203), де припускається експресивне походження ch- (‹ *k-), потребує додаткового обґрунтування;

найімовірніше, пов’язане з п. kulawy «кульгавий», kuleć «кульгати», а також дінд. kora- «рухомий суглоб», авест. frakava «той, що має попереду горб», які зводяться до іє. *keu- «кривити, згинати, звертати» (Фасмер II 413; Младенов 261; Bern. I 642–643; Pokorny 588);

утворення не зовсім з’ясованого походження;

п. kulić «зіщулювати, згинати, звивати», kulić się «згортатися в клубок», [(каш.) skuləc są] «згорнутися в клубок»;

пор. іншу назву терносливи [ку́лька];

назва зумовлена тим, що плоди терносливи мають кулясту форму (Флора України VI 288);

похідне утворення від ку́ля;

не виключена можливість запозичення з польської мови;

очевидно, похідне утворення від [ку́ля] «милиця, костур»;

п. kulas «кульгавий, кривий; [ціпок із зігнутим кінцем]»;

очевидно, запозичення з російської мови;

р. кулёк є зменшеним похідним від куль, якому відповідає укр. куль (див.);

результати контамінації прийменників ко́ло і [бі́ля́];

запозичення з російської мови;

р. чуло́к запозичене з тюркських мов;

пор. тат. чолгау «черевик», чув. чӑлха «тс.», кирг. чулгоо, каз. ккалп. шулƑау, башк. сылгау «онучі», кумик. чылгавлар «обмотки», каз. шулык «черевик»;

деякі з цих форм, мабуть, виникли шляхом субстантивації дієслів, пор. тат. чолга, узб. кирг. чулга, ккалп. шулга, башк. солга, хак. сулƑа «обмотувати, обкутувати, загортати, обволікати, охоплювати», чув. чӑлха «заплутувати, переплутувати»;

припущення про слов’янське походження та зв’язок із куль (Sobolevskij Slavia 5, 446–447) або з п. cuła «ганчірка; онуча» (Brückner 68) сумнівні;

р. ст. чулъкъ «м’яке взуття» (XVI ст.), болг. м. чул «покривало для тварин, попона»;