КУКА — ЕТИМОЛОГІЯ

неясне;

може розглядатися як результат скорочення слів ку́зька «комаха» або [ку́ска] «усе, що кусає, гризе (миші, комахи-паразити тощо)», або як пов’язане з [ку́чити] «докучати» (пор. [доку́ка] «неприємності; клопіт», р. [ку́ка] «клопіт»);

очевидно, результат скорочення слова [ку́кла] «лялька»;

псл. kuku, kukali, kukovati, kukavica, kukavъka, давній звуконаслідувальний вигук і похідні від нього утворення (пор. лит. kùkū «куку», kukúoti «кувати», гр. κόκκυ, κοκκὔζω «кувати», κόκκυξ «зозуля» та ін.);

р. куку́, кукова́ть, куку́шка, бр. ку́ку, кукава́ць, п. kuku, kukać, [kukawka], ч. kuku, kukati, kukavice, слц. kuku, kukú, kukať, kukučka, вл. kuku, kukać, kokula, нл. kukuk «куку», kukawa «зозуля», болг. ку́ку, ку́кам, [куку́вам], кукуви́ца «зозуля», м. куку, кука, кукавица, схв. куку, кукати, [кукувати], кукавица, слн. kúkú, [kukováti], kukati, kúkavica;

запозичення з російської мови;

р. кука́н «тс.» пов’язане з [ку́ка] «великий гак», яке зводиться до псл. kuka «гак»;

пов’язується також з перс. kuka «застібка»;

псл. *kǫkolь, варіант щодо псл. *kolkolъ «дзвін»;

споріднене з лит. kañkalas «дзвоник; брязкальце; (бот.) дзвоники круглолисті»;

назва рослини зумовлена формою її квітки, подібної до дзвоника (Нейштадт 236);

пов’язання з р. [ку́ка] «кулак» (Brückner 224) або припущення про походження сл. kǫkol- ‹ kolkol- з *lolk-ol-, яке мало б бути спорідненим з н. Lolch «кукіль; пажитниця», лат. ōlium «пажитниця» (Machek Jm. rostl. 77), викликають сумнів;

для рослин, які мають спільні з куколем назви, властива подібність до нього або за формою квітів чи чашечок, – напр., для волошки синьої (Нейштадт 580), смілки широколистої (ВРУ 253), зірок (Machek Jm. rostl. 78), смілки бобовидної (ВРУ 252), дутеня ягідного (ВРУ 257), – або за наявністю в них, як і в куколю, – напр., у пажитниці п’янкої (Нейштадт 118–119; Sławski III 118), – отруйних властивостей;

р. ку́ко́ль «кукіль, Agrostemma; [зірки; пажитниця п’янка (дурійка)]», [куколица] «смілка широколиста», бр. куко́ль «кукіль», п. kąkol «тс.; пажитниця п’янка (дурійка)», ч. koukol «кукіль», слц. kúkol, вл. нл. kukel, нл. kukol, полаб. kǫt’ül, болг. къ́клица, м. какол «тс.», схв. кýкољ «тс.; шкідлива людина», слн. kókolj «кукіль»;

сгр. κουκλα «лялька» (› нгр. κούκλα «тс.») етимологічно неясне;

неприйнятне припущення (Соболевский РФВ 70, 91) про слов’янське походження слова і його зближення з р. [ку́ка] «кулак»;

можливо, походить від слат. cuculla «головний убір; відлога; каптур», що продовжує лат. cucullus «чепець, капюшон», запозичене, очевидно, з галльської мови;

запозичення з середньогрецької мови;

р. ку́кла «лялька; маріонетка; [форма, болванка; колосся, закручене чаклуном]», бр. [ку́кла] «міра льону», п. kukła «лялька (лялькового театру); повісмо льону; [кільканадцять зв’язаних колосків збіжжя у певному обряді]; (ст.) чернечий каптур; жіночий головний убір», ч. kukla «маска; лялечка», слц. kukla «лялечка; каптур, відлога; шолом; отвір у даху», вл. kuklenka «лялечка», болг. м. ку́кла «лялька, маріонетка», схв. кỳкла «тс.»;

сюди ж, очевидно, болг. ку́ка «гак, спиця», м. кука «гак», схв. кука «гак; крючок; кирка», слн. skúčiti «гнути»;

псл. kuk(s)a, пов’язане з kuča «купа»;

споріднене з лит. kaũkas «гуля, нарив», kaũkaras «горб», а також – з іншими ступенями чергування – з лит. kùkis «гак; молот, ціпок; стусан», kukà «дрюк», лтс. kùoks «ціпок, дерево», kukurs «горб», дінд. kucáti, kuñcate «стискається, зіщулюється, скривлюється», kucitaḥ «зігнутий, закручений», гот. hauhs «високий», нвн. hocken «сидіти навпочіпки», дісл. haugr «горб», ірл. cúar «кривий»;

іє. *keu-/kou- «зігнутий, опуклий»;

р. [ку́кса] «безпалий; кулак; удар кулаком», [ку́ка] «кулак», бр. ку́ка «дуля», др. куконосыи «горбоносий», п. kuks «стусан, штурхан»;

псл. *kǫtja, похідне від *kǫtati «кутати» або kǫtъ «кут; місце біля вогнища»;

зближення з гр. κοντός «жердина» (Meringer IF 19, 450) непереконливе;

спроба виведення разом з не цілком з’ясованими п. [kucza] «курінь», ч. [kuča], слц. kuča «хатина» від псл. *kukja «купа» з одночасним відмежуванням від псл. *kǫtja також р. бр. кучки, р. ст. куча «курінь, хата» (Sławski III 310–311) недосить обґрунтована;

р. ку́чка (мн.) «єврейське свято», ст. куча «хатина, курінь», бр. [ку́чки] «єврейське свято», болг. къ́ща «будинок, дім», м. кука, схв. Kyna, слн. kóča «хата, хатина, халупа», стсл. кѫшта «шатро»;

споріднене з лтс. kukt «кривитися; сідати навпочіпки», лит. kùkti «схилятися», дінд. kucáti «кривиться, скорчується», нвн. hocken «сидіти навпочіпки», дісл. hūka «тс.»;

відбите також у болг. м. ку́ка «гак», схв. кука «тс.»;

псл. kučati (‹ *kukěti) «присідати на зігнутих колінах, скулившись» з іє. *kou-k(*keu-k-) «кривити, згинати, скручувати»;

п. kucać «сідати навпочіпки», ст. kuczeć «тс.», kucki «присідання навпочіпки», ст. kuczki «тс.», слц. [kučec] «сидіти (сідати) навпочіпки», болг. [кукам] «сідаю навпочіпки», слн. kúčati «сидіти (сідати) навпочіпки»;

результат спрощення давнішого кукува́ти (бр. кукава́ць, п. kukać), пов’язаного з ку́ку́, і наступного зближення з кува́ти (металеві речі);

виведення від псл. kovati «кувати (метал)» (Sławski III 18) позбавлене підстав;

бр. [кува́ць] «кувати» (про зозулю), п. [kować], ст., діал. kuć «тс.»;