КОЧЕРГА — ЕТИМОЛОГІЯ

п. [koczerga, koczerha] є, очевидно, запозиченнями із східнослов’янських мов;

мало обґрунтоване виведення з словотворчого компонента ко- і кореня чер(Шанский ЭИРЯ VII 209; Никончук Этимология 1977, 124–125), як і пов’язання з н. Kótschaufel «лопата для згрібання гною» (Mikl. EW 122) або з н. Kótschabe «скребачка для гною» (Karłowicz SWO 285);

менш вірогідне припущення (Дмитриев 565) про те, що джерелом слова кочерга́ є тюрк. *köcirgä (пор. ног. кöшерге «палиця з залізним гачком», каз. кőшер «вісь», тат. кучǝр «тс.»);

очевидно, пов’язане з р. [кочера́] «сукуватий стовбур », [коко́ра] «довга соснова балка із зігнутим кінцем»;

псл. *koč^ьr̥ga;

р. кочерга́, бр. качарга́, п. ст. koczarga;

очевидно, результат контамінації і семантичних змін слів коцю́ба́ і коче́рга́ (див.);

запозичення з російської мови;

р. кочега́р є результатом видозміни давнішої форми *кочерга́р, похідної від кочерга́;

бр. качага́р;

може бути споріднене також з кача́н, коче́рга́;

очевидно, похідне утворення від *кочера «качан» (пор. р. [кочёра] «сукуватий стовбур»), що пов’язується з лит. kùkštera «горб, спина; тягар» (Būga RR I 445);

р. кочеры́га «качан»;

не зовсім ясне;

можливо, псл. [kokor-] «корінь дерева, пень з кореневищем; скуйовджене наче коряга кучеряве волосся» утворене від *korę «корінь рослини» шляхом редуплікації початкового *ko-;

інший ступінь вокалізму цього ж кореня засвідчений у р. [кочеpá] «сукувате дерево», ч. čečeřiti «завивати волосся, кучерявити; скуйовджувати; їжити; страхати», слц. čečeriť «тс.», болг. [че́кор] «сук», [чеко́рест] «сучкуватий, гілчастий, розложистий», а також у лтс. cecers «пень дерева, викорчуваного з корінням; обрубок; кучері», cęrs «вузлувате коріння, кущ», сeга «волосся (на голові); скуйовджене волосся», kakarains «кошлатий, кудлатий», лит. Kẽras «кущ, корінь, засохлий пень» і kakarlis «гак, кочерга; дошка для розмішування»;

пов’язується також з псл. kočanъ «качанъ» (ЭССЯ 10, 105, 114–115; Фасмер II 282–283, 325);

менш певні зближення з р. укр. кочерга́ (Ильинский РФВ 73, 294–295) або нар.-лат. *cochlea «локон, пасмо волосся» (Bern. l 540);

непереконливі твердження про запозичення з фінської мови (Kalima RSl 5, 85) або з романських мов (Štrekelj 29–ЗО);

неприйнятне з огляду на фонетичні труднощі зближення з дінд. sikharáh «гострокінцевий», śíkhā «локон; шпиль» (Agrell BSl. Lautst. 45);

р. коко́ра «тс.; дерево, викорчуване з коренем, корч; [корінь дерева, пень з корінням; колода з кривим кінцем, з кореневищем; затонуле дерево; видовбана колода; важка палиця з потовщеним кінцем]», [коко́рина] «корінь дерева; скривлене сучкувате дерево; кокора», [коко́рица] «корінь дерева; корч», [ко́корь] «вирите з коренем дерево, коряга, кокора», [коко́рить] «чистити від кори зрубані дерева», п. [kokorecka] «дошка, у якій стирчить кий, шток для обертання каменя жорна», [kokornak, kokorniak] «тс.», ч. ст. kokoravý «кучерявий», болг. [ко́кор] «грабовий кущ; кущ, з якого виготовляють віники», [кокори́нка] «кучерик; верхнє кольорове пір’я селезня», [кокору́тка] «кучерик», [кокору́шка] «тс.», коко́рко «франт; [пихата, чванькувата людина]», м. [kokóraf] «кучерявий», [kokorídha] «локон», схв. кòкара «гілка куща», кȏкорица «кучерик», [коко́раз] «кучерявий, чубатий, кудлатий, розпатланий», коко́руша «кучер; кучерява дитина», слн. [kokora] «локон, кучері; пасмо волосся», стсл. кокоравъ «кучерявий»;