КОСЬ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
ко́ся «коник, конячка» (дит.)
афективне утворення, що виникло як зменшувальна форма до слова кінь;
р. бр. ко́ся «коник», п. [koś] «тс.; вигук для підкликання коней»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
кеськесь
кось
«лоша»
кось
«вигук, яким відганяють коней»
кось-ко́сь
«вигук, яким підкликають коней»
ко́ська
«тс.»
ко́ськати
«підкликати коней вигуком кось-кось; панькатися Ж»«угамувати»
ко́ськи
«тс.»
косько́
ксьо-ксьо
ксьовксьов
«тс.»
уко́ськати
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ко́ся «коник» | білоруська |
| koś «тс.; вигук для підкликання коней» | польська |
| ко́ся «коник» | російська |
| кінь | українська |
ако́сь (вигук, яким відганяють коней)
складне утворення з підсилювальної частки а і вигуку кось;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ако́ськи
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| а | ? |
| кось | ? |
а-сьо́к (вигук, яким відганяють лошат)
складне утворення з частки а і вигуку сьок, що виник, можливо, з ко́ся (назва коня в дитячій мові) або з вигуку ксьо внаслідок метатези й скорочення при швидкому повторенні слова у вигуку;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| а | ? |
| сьок | ? |
| ко́ся (назва коня в дитячій мові) | ? |
уко́ськати «приборкати, приручити, заспокоїти, втихомирити»
похідне утворення від ко́ся «конячка», [ко́ська] «тс.» або вигуку кось-кось, яким підкликають коней;
Фонетичні та словотвірні варіанти
уко́ськатися
уко́ськувати
уко́ськуватися
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ко́ся «конячка» | українська |
| ко́ська «тс.» | українська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України