КОРІАНДРУ — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичено з латинської мови (форми з початковим кол- – через польську);

лат. coriandrum (coriandrus) «коріандр посівний», пізньолат. нар.лат. coriandron «тс. » виводяться від гр. κορίανδρον, що, як і κορίαμβλον (форми -ανδρον і -αμβλον є нез’ясованими, очевидно, народноетимологічними утвореннями), пов’язане з κορίαννον «тс.», середземноморським словом неясного походження, скорочена форма якого κόριον (через блощичний запах коріандру) зазнала зближення з κόρις «блощиця, Сіmех lectularius», букв. «ріжучий» (відповідає р. [корь] «міль»), що перебуває в зв’язку з κείρω «стрижу, зрубую, ріжу; гризу, пожираю; знищую», спорідненим з вірм. k‘erem «скребу, скоблю», хет. karšmi «обрізаю», лит. kir̃sti «рубати; жати; кусати; сильно бити», псл. *čersti (‹*čert-ti) «різати», *č^ьr̥ta «лінія», укр. че́рсти, че́рта́, коро́ткий, та лат. corium «товста шкіра, шкура, оболонка», дінд. cárman- «шкіра, шкура», kṛ́ttiḥ «тс.», лит. kérti «відстати, відділитися» (про шкіру, кору), karnà «липове лико», псл. kora «кора», укр. кора́;

форми з початковим кол- (п. kol-), очевидно, за посередництвом свн. kullander «коріандр» (двн. kullantar, chulluntar) походять від нар.-лат. слат. соliandrum «коріандр», слат. colandrum «тс.», утворених від слат. лат. coriandrum;

р. кориа́ндр (з XVI ст.), заст. коріандеръ, ст. кориандра (XVI ст.), бр. каля́ндра, ст. кориандръ (XVII ст.), кориандровый (1519), п. kolendra (з XVI ст.), kolender, [kolęder, kolander, koleander, kalandra], ст. kolędra (XVII ст.), kolijandr, korijandr, korijander (XV ст.), koryjander (XV–XVIII ст.), каш. k^uolądär, ч. koriandr, [koliandr], рідк. koryandr, ст. koriandr, koliandr, слц. koriander, вл. korjan, korjeń, нл. заст. korbjan (Corbiann), болг. кориа́ндър, рідк. кореа́ндър, [колиа́ндро] «коріандр», ко́ле́ндро́ «біфора промениста, Bifora radiens M. В.», [коле́ндра, коле́дра, коля́ндра, коляндро, колеа́ндро, кале́ндро́] «тс.», схв. korijàndar «коріандр», [korijànder] «тс.», [kolèndra] «біфора», слн. koriánder (korjānder) «коріандр»;