КОРМЧИЙ — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення з російської мови;

р. ко́рмчий «тс.», др. кормчий «стерновий; той, хто стоїть біля кормила правління», кормьчии, кормичии, кърмьчии, къръмьчии «тс.», як і схв. заст. [кр̀мчија] «священик, пастир», зводяться до стсл. кръмьчии, кръмчии (род. в. одн. кърмьчига, (мн.) кръмьчі) «стерновий», похідного від кръма «кермо; корма», спорідненого з укр. ко́рма́;

укр. [кормча́р] «керманич», найвірогідніше, утворене від основи кормч-, представленої в р. ко́рмчий, др. кормчии, кормчия «тс.»;

болг. кормчи́я «стерновий на судні» вважається видозміненим запозиченням з російської мови;

твердження про вплив гр. ὁ πρυμνητής «кормовий» (‹πρύμνη «корма») на утворення метафоричного значення у стсл. кръмьчи (Шанский ЭСРЯ II 8, 318) потребує додаткової аргументації, як і думка про те, що старослов’янська форма є словотворчою калькою гр. πηδάλιον «кормове весло, руль» (КЭСРЯ 212);

продуктивний для старослов’янської мови суфікс -үии (-vu) у словах типу кръмъчии, кръмьчии, крьмьчи, кьнигъγчии, коpабьчии виводиться від засвідченого вже всіма найдавнішими тюркськими пам’ятками агентивного суфікса тюрк. či (Вайан 232; Мейе ОЯ 412; Кульбакин Древний церковнославянский язык 1917, 186; Соболевский РФВ 1915/2, 402–403; Черных Истор. грам. русск. языка 1954, 321);

запозичення з церковнослов’янської мови;

р.-цсл. кормчага книга «збірник церковних законів», як і др. кърмьчая «тс., номоканон», букв. «книга кормчого, стернового» (якому відповідає також схв. кòрмчиjа «номоканон»), пов’язане з стсл. кръмьчии «стерновий, той, хто стоїть біля кормила правління», є калькою гр. πηδάλιον «кормове весло, руль; (мн.) кермо влади», віз.-гр. «книга номоканон»;

грецька назва зумовлена тим, що кормчі книги призначалися для керівництва церквою і церковним судом;

в основу слов’янських кормчих книг було покладено державний збірник візантійського канонічного права (номоканон) у 14 титулах (найдавніший збережений до нашого часу номоканон, складений, можливо, у 6 ст. н. е. константинопольським патріархом І. Схоластиком, має 50 титулів);

для болгарської церкви номоканони перекладаються з візантійськогрецької мови на старослов’янську у IX ст., з кінця X ст. їх починає застосовувати й церква Київської Русі;

р. ко́рмчая (книга) «збірник церковних законів», ст. кормчая (книга) «збірник церковних і частково цивільних законів, правил», бр. ко́рмчая, болг. кн. ко́рмчая (книга) «збірник церковних законів», схв. кòрмчаја «збірник церковних і світських законів і правил для керівництва православною церквою і церковним судом, номоканон», кòрмчā књȕга «тс.»;