КОПИТНИЙ — ЕТИМОЛОГІЯ
копи́то́ «рогове утворення в кінці ноги в деяких ссавців; [колодка]»
р. копы́то, ст. рідк. копато, бр. капы́т (чол. р.), [капы́то], др. копыто, п. kopyto «копито», ч. kopyto «тс.; (ст.) взуття на дерев’яній підошві», слц. kopyto «копито», вл. kopyto «тс.», нл. kopyto «тс.; підковка на каблуках, підкова», болг. копи́то «копито тварин», м. копито «тс.», схв. кòпито «тс.; [колодка]», кòпита (жін. р.), слн. kopíto «тс.: приклад гвинтівки», цсл. копыто «копито»;
псл. kopyto «копито тварин; (перен.) колодка», пов’язане з дієсловом kopati «копати»;
далі припускається зв’язок з дінд. śaphá- «копито; пазур», ав. safa «копито коня», двн. huof «копито» (Machek ESJČ 276; Мартынов Сл. и ие. аккомод. 153–154);
Фонетичні та словотвірні варіанти
зкопити́тися
«вивихнути бабку»
(про коня)
ізкопить
«вивих бабки у коня»
копи́т
«копито»
(чол. р.)
копита́ти
«бити; стукати»
копиткóве
«збір, податок (біля шлагбаума) за копитних тварин»
копиткова́тий
«схожий на копито»
копитне́
«тс.»
копи́тний
копи́тні
копитце́
«котушка з спеченого тіста, що дають вівцям для запобігання хворобам»
копитя́р
«виготовлювач колодок»
скопити́тисяі
«спіткнутися, підвернути копито»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| safa «копито коня» | авестійська |
| huof «копито» | давньоверхньонімецька |
| śaphá- «копито; пазур» | давньоіндійська |
| kopyto «копито тварин; (перен.) колодка» | праслов’янська |
| kopati «копати» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України