КОНИ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
кін «місце гри; сцена; (заст.) місце публічного покарання; [кут] Ж»
споріднене з лтс. atkan «знову» (‹балт. *kana-), дінд. kanīnaḥ «молодий», kanya «дівчина»;
псл. konъ похідне від *čęti «почати», що має спільний корінь із zakonъ «закон»;
р. кон «місце у грі, куди треба влучити або куди кладуть гроші; окрема партія у грі; [початок; кінець]», бр. кон «місце гри, куди треба влучити; окрема партія у грі», др. конъ «мета», п. pokon «[початок]; (ст.) кінець», ч. ст. dokona «до кінця, повністю», слц. napokon «нарешті, кінець кінцем», нл. kón «зовнішність, вигляд; термін, строк», схв. кȍн (у виразі од кона до кона «від початку до кінця»), ùскон «початок»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
кон
«сцена»
ко́нати
«міряючись руками на палиці, розподіляти ролі при грі у м’яча»
кона́тий
«кутастий»
кони́ти
«класти певним способом палицю на кону»
ко́новий
коня́стий
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| кон «місце гри, куди треба влучити; окрема партія у грі» | білоруська |
| kanīnaḥ «молодий» | давньоіндійська |
| kanyā́ «дівчина» | давньоіндійська |
| конъ «мета» | давньоруська |
| atkan «знову» (‹балт. *kana-) | латиська |
| kón «зовнішність, вигляд; термін, строк» | нижньолужицька |
| pokon «[початок]; (ст.) кінець» | польська |
| konъ «почати» | праслов’янська |
| zakonъ «закон» | праслов’янська |
| *čęti | праслов’янська |
| кон «місце у грі, куди треба влучити або куди кладуть гроші; окрема партія у грі; [початок; кінець]» | російська |
| кȍн (у виразі од кона до кона «від початку до кінця») | сербохорватська |
| ùскон «початок» | сербохорватська |
| napokon «нарешті, кінець кінцем» | словацька |
| dokona «до кінця, повністю» | чеська |
| dokona «до кінця, повністю» | ? |
по́ко́н «початок»
псл. pokonъ «початок; кінець», утворене з прийменника po «по» та іменника konъ «кінець, початок», до якого зводяться укр. кін «[кут]; місце, куди кладуть ставку в азартній грі; сцена», кіне́ць;
р. [поко́н] «початок; споконвічний звичай, порядок», др. поконъ «початок; звичай», п. [pokon] «початок», [pokón, pokun] «тс.», ст. pokon «кінець», ч. слц. pokon «тс.», болг. [на́поко́н] «потім, пізніше; в кінці», схв. на̏покōн «нарешті, кінець кінцем», на̏покōњ(е) «тс.»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| на́поко́н «потім, пізніше; в кінці» | болгарська |
| поконъ «початок; звичай» | давньоруська |
| pokon «початок» | польська |
| pokón «тс.» | польська |
| pokun «тс.» | польська |
| pokonъ «початок; кінець» | праслов’янська |
| po «по» | праслов’янська |
| konъ «кінець, початок» | праслов’янська |
| поко́н «початок; споконвічний звичай, порядок» | російська |
| на̏покōн «нарешті, кінець кінцем» | сербохорватська |
| pokon «тс.» | словацька |
| кін «[кут]; місце, куди кладуть ставку в азартній грі; сцена» | українська |
| кіне́ць | українська |
| на̏покōњ(е) «тс.» | українська |
| pokon «тс.» | чеська |
кі́нва «кухоль, цебрик»
походження німецького слова не з’ясоване;
менш імовірне пов’язання (Фасмер II 311; Machek ESJČS 218; Bern. I 558) з свн. kanne «тс.»;
найімовірніше, джерелом слова є двн. channa (нвн. Kanne) «глек» з огляду на кореневий голосний о, який відповідає давньому германському а, і звукосполучення ev (пор. укр. це́рква, п. cerkiew);
запозичене з німецької мови (можливо, через посередництво польської);
р. [ко́новь] «глек», [ко́новка] «тс.», бр. ко́наўка «кухоль», п. konew «кінва», ч. konev, [konva], слц. kanva, [konva], полаб. ťönåi, слн. kónva «тс.», стсл. конобъ «казан»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ко
коні
ко́ноб
«цебер»
коно́вець
коно́вка
коновля
коновок
коно́пка
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ко́наўка «кухоль» | білоруська |
| channa «глек» (нвн. Kanne) | давньоверхньонімецька |
| Kanne | нововерхньонімецька |
| ťönåi | полабська |
| cerkiew | польська |
| konew «кінва» | польська |
| ко́новь «глек» | російська |
| ко́новка «тс.» | російська |
| kanne «тс.» | середньоверхньнімецька |
| kanva | словацька |
| konva | словацька |
| kónva «тс.» | словенська |
| конобъ «казан» | старослов’янська |
| це́рква | українська |
| konev | чеська |
| konva | чеська |
кіне́ць
похідне від konъ або *konь «тс.» (пор. стсл. ис-коми до кони «з початку до кінця»), пов’язаних з *čęti «починати»;
псл. konьсь «кінець, початок»;
фонетично незакономірна форма кіне́ць зам. коне́ць виникла під впливом форм типу кінця (‹*коньця) з закономірним і (‹о) в новому закритому складі;
р. коне́ц «кінець», бр. канец, др. коньць, п. слц. koniec, ч. konес, вл. kónc «тс.», нл. kóńc «кінець; початок», полаб. ťünĕc «кінець», болг. коне́ц «нитка; (заст.) кінець», м. конец «нитка; волосінь», схв. кòнац «нитка; кінець, край», слн. kónec «кінець; початок; ціль; нитка», стсл. коньць «кінець»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
безконе́чний
безконе́чник
доконе́чний
доко́нче
закі́нчення
кін
«кінцівка»
кінце́вий
кінці́вка
кінча́к
«меч з вузьким лезом»
кінчани́н
«той, що живе наприкінці села»
кінча́стий
«з гострим кінцем»
кінча́ти
кінча́тий
«тс.»
конець
коне́чне
коне́чний
коне́чно
«тс.»
концеви́й
«який живе чи знаходиться наприкінці села»
ко́нче
«обов’язково, неодмінно»
кончи́на
«кінець, смерть»
наконе́чник
напри́кінці
наскінчу́
нескінче́нний
оконе́чний
поконе́че
«кінець»
прикінце́вий
приконе́чний
приконе́ччя
скі́нча
«кінець»
сконе́ць
«тс.»
укіне́ць
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| канец | білоруська |
| коне́ц «нитка; (заст.) кінець» | болгарська |
| kónc «тс.» | верхньолужицька |
| коньць | давньоруська |
| конец «нитка; волосінь» | македонська |
| kóńc «кінець; початок» | нижньолужицька |
| ťünĕc «кінець» | полабська |
| koniec | польська |
| *konь «тс.» (пор. стсл. ис-коми до кони «з початку до кінця») | праслов’янська |
| *čęti «починати» | праслов’янська |
| konъ | праслов’янська |
| konьсь «кінець, початок» | праслов’янська |
| коне́ц «кінець» | російська |
| кòнац «нитка; кінець, край» | сербохорватська |
| koniec | словацька |
| kónec «кінець; початок; ціль; нитка» | словенська |
| ис-коми до кони | старослов’янська |
| коньць «кінець» | старослов’янська |
| кіне́ць | українська |
| коне́ць (‹*коньця)(‹о) | українська |
| кінця (‹*коньця)(‹о) | українська |
| *коньця | українська |
| konес | чеська |
кінь «Equus L.» (зоол.)
менш переконливі пов’язання (Moszyński PZJP 235–236) з псл. skopiti «каструвати», зближення (Трубачев Назв. дом. жив. 51) з лат. caper «цап», гр. κάπρος «кабан» або виведення (Баскаков та ін. Взаимод. и взаимообог. 55) з монгольської мови;
виводиться ще з кельт, *konko- «кінь» (ЭССЯ 10, 197– 198);
очевидно, становить етимологічну єдність з псл. komonь «кінь», укр. комонь і псл. kobyla, укр. коби́ла, але взаємний фонетичний стосунок цієї групи слів поки що задовільно не з’ясований;
псл. konь, – не зовсім ясне;
р. бр. конь, др. конь, п. koń, ч. kůň, слц. kôň, вл. kón, нл. koń, болг. кон, м. коњ, схв. кȍњ, слн. kònj, стсл. конь;
Фонетичні та словотвірні варіанти
кінва́
«коні»
(зб.)
кінни́к
«стайня»
кінни́ця
«тс. Г; кіннота Ж»
кінни́чка
«упряжка»
кінно́та
кінно́тник
кі́нський
ќнни́к
«кавалерист»
конва́
коненя́
кони́на
«кінське м’ясо; кінський екземпляр»
конівництво
конова́
«тс.»
ко́нюх
коню́ший
коню́шня
коня́
коня́к
«кінський гній»
коня́ка
коня́р
коня́рня
«стайня»
коня́рство
коня́тина
«(м’ясо) конина»
коня́чий
конячи́на
«шкапа»
коня́чка
око́нити
«зробити кінним»
(заст.)
па́кінь
«шкапа»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| конь | білоруська |
| кон | болгарська |
| kón | верхньолужицька |
| κάπρος «кабан» | грецька |
| конь | давньоруська |
| *konko- «кінь» | кельтські |
| caper «цап» | латинська |
| коњ | македонська |
| koń | нижньолужицька |
| koń | польська |
| skopiti «каструвати» | праслов’янська |
| komonь «кінь» | праслов’янська |
| kobyla | праслов’янська |
| konь | праслов’янська |
| конь | російська |
| кȍњ | сербохорватська |
| kôň | словацька |
| kònj | словенська |
| конь | старослов’янська |
| комонь | українська |
| коби́ла | українська |
| kůň | чеська |
консервати́вний
запозичення з західноєвропейських мов;
н. konservatiív, англ. conservative походять від фр. ст. conservaţif, яке зводиться до лат. cōnservātīvas «охоронний, зберігаючий», пов’язаного з дієсловом cōnservo «бережу, зберігаю, охороняю»;
р. консервати́вный, бр. кансерваты́ўны, п. konserwatywny, ч. konzervativní, слц. konzervatívny, вл. konserwatiwny, болг. консервати́вен, м. Конзервати́вен, схв. кȍнзерватūван, слн. konservatíven, konzervatíven;
Фонетичні та словотвірні варіанти
кон
консервати́зм
консерва́тор
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| conservative | англійська |
| кансерваты́ўны | білоруська |
| консервати́вен | болгарська |
| konserwatiwny | верхньолужицька |
| cōnservātīvas «охоронний, зберігаючий» | латинська |
| Конзервати́вен | македонська |
| konservatiív | німецька |
| konserwatywny | польська |
| консервати́вный | російська |
| кȍнзерватūван | сербохорватська |
| konzervatívny | словацька |
| konservatíven | словенська |
| konzervatíven | словенська |
| conservaţif | французька |
| konzervativní | чеська |
| conservaţif | ? |
| cōnservo «бережу, зберігаю, охороняю» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України