КОМАНДУЮЧИЙ — ЕТИМОЛОГІЯ

очевидно, через російську і, далі, через німецьку чи французьку мови (нім. Kommando «командування; наказ, загін; спортивний колектив», фр. commande «замовлення; керування») запозичено з італійської;

іт. comando «команда, наказ; командування», як і ісп. comando «тс.», зводиться до нар.-лат. commando «доручаю, наказую», пов’язаного з лат. commendo «доручаю, передаю, рекомендую», утвореним за допомогою префікса com- «з-» від дієслова mando «вручаю, передаю; довіряю; замовляю», до якого зводиться й укр. манда́т;

слово команди́р, очевидно, через посередництво російської і, можливо, німецької мови (нім. kommandieren «наказувати, командувати» або Kommandeur «командир, начальник; командор») запозичено з французької;

фр. commandeur «командор (ордену)», ст. commandeor «тс.» пов’язані з дієсловом commander «наказувати, командувати; керувати» (до якого зводяться також р. кома́ндовать, укр. кома́ндувати), що походить від нар.-лат. commando «доручаю, наказую»;

р. болг. м. кома́нда, команди́р, бр. кама́нда, камандзі́р, п. заст., ст. komando «наказ, розпорядження», ч. komando «командування, влада; (заст.) військовий наказ; штаб, комендатура», komandyr «військовий начальник», komandér «кавалер певного ордена; (заст.) війСЬКОВИЙ начальник», слц. komando «[наказ, розпорядження]; (заст. військ.) начальство; короткий наказ», komandír (заст., військ.) «командир», kornandér «тс.», вл. komando «командування; загін, підрозділ (військовий; міліції, поліції)», komander «командир; комендант; командор», болг. м. кома́нда, схв. кèмāнда «команда, командування; комендатура», комàндūр «командир», слн. komanda «команда», komàndo «загін», komandír «командир», komandêr «тс.»;