КОЛІТИ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
колі́ти «клякнути; дубіти, ціпеніти»
прийняття тут самостійного семантичного розвитку і заперечення фінноугорського впливу (Фасмер II 290) менш переконливе з огляду на негативні дані інших східнослов’янських мов;
семантичний розвиток р. (о)колеть «(з)дохнути» слід, очевидно, розглядати як наслідок впливу якоїсь субстратної фінно-угорської мови, де існувало близьке за звуковою формою дієслово із значенням «помирати» (пор. фін. kuolla «умирати», ест. koolma, морд. куломс, мар. кола́ш, удм. кулыны, комі кувны, манс. kaл-, хант. χal-, yг. hal- «тс.») (Kalima 126);
сумнівні пов’язання з лтс. apkala «ожеледиця», atkala «тс.», atkalētiês «відпочити, набратися сил», kàlst «сохнути, засихати», свн. hel «втомлений», снн. hellich «той, хто страждає від спраги» (Zubatý AfSlPh 16, 395; Mühl. – Endz. І 164, II 144) і з р. кали́ть (Meillet MSL 14, 373);
псл. (сх.) [kolěti] «клякнути», похідне від kolъ «кіл»;
р. коле́ть «заклякати; дохнути, помирати», околе́ть «здохнути», бр. [коле́ць] «мерзнути»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
заколі́ти
«задубіти, заклякнути»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| коле́ць «мерзнути» | білоруська |
| koolma | естонська |
| apkala «ожеледиця» | латиська |
| atkala «тс.» | латиська |
| atkalētiês «відпочити, набратися сил» | латиська |
| kàlst «сохнути, засихати» | латиська |
| kaл- | мансійська |
| кола́ш | марійська |
| куломс | мордовська |
| kolěti «клякнути» (сх.) | праслов’янська |
| kolъ «кіл» | праслов’янська |
| коле́ть «заклякати; дохнути, помирати» | російська |
| околе́ть «здохнути» | російська |
| hel «втомлений» | середньоверхньнімецька |
| hellich «той, хто страждає від спраги» | середньонижньонімецька |
| hal- | угорська |
| кулыны | удмуртська |
| kuolla «помирати» (пор. фін. kuolla «умирати», ест. koolma, морд. куломс, мар. кола́ш, удм. кулыны, комі кувны, манс. kaл-, хант. χ$al-, yг. hal- «тс.») | фінська |
| χа̯l- | хантийська |
| кувны | ? |
| кали́ть | ? |
коле́я «залізниця» (у сполученні к. залізна)
видозмінене запозичення з польської мови;
п. kolej (żelazna) «залізниця» (букв. «(залізна) колія») є, мабуть, неточною калькою фр. chemin de fer «залізниця» (букв. «дорога залізна»);
Фонетичні та словотвірні варіанти
ко́лій
ко́лія
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| kolej «залізниця» (żelazna)(букв. «(залізна) | польська |
| chemin de fer «залізниця» (букв. «дорога залізна») | французька |
ко́лія «наїжджене заглиблення від коліс на дорозі; залізнична чи трамвайна лінія; [поїзд]; узвичаєний, природний хід життя, звичайний перебіг справ; [черга] Ж»
значення «черга» є наслідком впливу з боку п. kolej, у якого воно виникло в процесі семантичного розвитку;
псл. [kolěja] «слід колеса», похідне від kolo «круг; колесо»;
р. колея́ «колія, слід коліс; залізничне полотно; дорога; спосіб життя», бр. каляя́ «залізнична колія», каляі́на «колія», п. kolej «залізниця; черга; (заст.) слід від коліс, колія, дорога», ч. kolej «слід колеса, колія; рейка, залізничне полотно; [польова дорога]», ст. kolejě «слід колеса, колія», слц. kol’aj, kol’ajа «тс.», вл. kolijа «слід (особливо глибокий) коліс; колія», нл. kólej «тс.», слн. koléja «слід воза»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ко́лій
«колія; черга»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| каляя́ «залізнична колія» | білоруська |
| каляі́на «колія» | білоруська |
| kolijа «слід (особливо глибокий) коліс; колія» | верхньолужицька |
| kólej «тс.» | нижньолужицька |
| kolej | польська |
| kolej «залізниця; черга; (заст.) слід від коліс, колія, дорога» | польська |
| kolěja «слід колеса» | праслов’янська |
| колея́ «колія, слід коліс; залізничне полотно; дорога; спосіб життя» | російська |
| kol'aj «тс.» | словацька |
| kol'ajа «тс.» | словацька |
| koléja «слід воза» | словенська |
| kolej «слід колеса, колія; рейка, залізничне полотно; [польова дорога]» | чеська |
| kolejě «слід колеса, колія» | чеська |
| значення «черга» | ? |
| kolo «круг; колесо» | ? |
коло́ти «натискати або проколювати чим-небудь гострим; розсікати, роздрібнювати щось тверде на частини»
псл. *kolti «колоти, проколювати, бити чимсь гострим; лупати, розколювати»;
споріднене з лит. kálti «бити (молотом), кувати; ударяти (сокирою); вбивати, довбати, видовбувати», káltis ««викльовуватися, вилуплюватися (про пташенят); прорізуватися (про зуби); проростати (про траву, вуси)», kùlti «молотити (про хліб); бити, ударяти», лтс. kalt «кувати, бити, ударяти», kult «молотити», лат. -cello (у percello «валю додолу; сильно вдаряю, штовхаю»), ірл. celḽach «війна», гр. κλάω «ламаю, калічу», κελεΐς «бойова сокира», прус. preicalis «ковадло», kalopeilis «сапа, сікач»;
іє. *kel-/kol- «бити, рубати, розсікати, колоти», з яким, очевидно, пов’язаний варіант кореня *skel-/ skolу лит. skélti «колоти, розколювати», skalà «скалка», гот. skilja «м’ясник», хет. iškallā(i)- «ламати, розбивати», гр. σκάλλω «розколюю, рию» і іє. *(s)kel«pізати, відрізати», псл. skala «скеля», укр. скала́ «тс.», ска́лка «тріска, скабка», оскі́лок «тс.»;
р. коло́ть, бр. кало́ць, др. колоти, п. kłuć ч. kláti, слц. klať, вл. kłóć, нл. kłojś болг. ко́ля, м. коле, схв. клȁти, слн. kláti, стсл. КЛАТИ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
відко́л
«відколювання, відокремлення»
відколоти
«зняти щось приколоте; сказати що-небудь несподіване, недоречне»
зако́лець
«жук наїзник»
зако́ли
«заломи, зломи»
заколо́ти
«убити, проткнувши»
кільки́й
«який легко розколюється; колючий; яким колють, проколюють що-небудь»
колівати́на
«розколотий до половини оцупок дерева, яким можна прищемити лапу; розщелина»
колі́й
«той, хто забиває свиней; ніж, яким колють свиней»
ко́лка
«образа, дорікання»
колоття́
«розсікання, роздрібнювання чогось твердого на частини; [почуття болю, що нагадує укол Я]»
коло́тьба
«гострий біль у боці»
колу́н
«важка сокира для розколювання колод і дров»
кольба́к
«колючка»
ко́лька
«тс.; голка їжака»
ко́лький
«колючий»
ко́люватина
«щілина»
колюга́
«велика колючка»
ко́люх
«колюча рослина»
колю́чий
ко́лючий
колю́чка
колючкува́тий
«який має колючки»
колю́шка
«все колюче, колючка»
колю́щий
«колючий»
коля́р
«той, хто коле (забиває) свиней»
надко́л
«щілина, тріщина, утворена надколенням»
надко́лина
«тс.»
на́ко́лка
«наколювання; прикраса з тканини або мережива, що наколюється на жіночу зачіску»
підко́л
«підколення Г; укол, прокол Ж»
підко́лювач
прико́лка
«защіпка для волосся»
проко́л
проко́лина
проко́лка
розкі́л
розко́л
розко́лина
розкольник
«(заст.) учасник релігійного руху проти офіційної церкви; (перен.) той, хто вносить розлад, роз кол»
розко́льництво
розко́люватина
ско́лок
«точна по доба, копія»
ско́лювач
уко́л
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| кало́ць | білоруська |
| kłóć | верхньолужицька |
| skilja «м’ясник» | готська |
| κλάω «ламаю, калічу» | грецька |
| σκάλλω «розколюю, рию» | грецька |
| колоти | давньоруська |
| *kel-/kol- «бити, рубати, розсікати, колоти» | індоєвропейська |
| *(s)kel «pізати, відрізати» | індоєвропейська |
| celḽach «війна» | ірландська |
| -cello (у percello «валю додолу; сильно вдаряю, штовхаю») | латинська |
| kalt «кувати, бити, ударяти» | латиська |
| kálti «бити (молотом), кувати; ударяти (сокирою); вбивати, довбати, видовбувати» | литовська |
| skélti «колоти, розколювати» | литовська |
| коле | македонська |
| ко́ля | нижньолужицька |
| kłuć ч. kláti | польська |
| *kolti «колоти, проколювати, бити чимсь гострим; лупати, розколювати» | праслов’янська |
| skala «скеля» | праслов’янська |
| preicalis «ковадло» | прусська |
| коло́ть | російська |
| клȁти | сербохорватська |
| klať | словацька |
| kláti | словенська |
| КЛАТИ | старослов’янська |
| скала́ «тс.» | українська |
| iškallā(i)- «ламати, розбивати» | хетська |
| káltis ««викльовуватися, вилуплюватися (про пташенят); прорізуватися (про зуби); проростати (про траву, вуси)» | ? |
| kùlti «молотити (про хліб); бити, ударяти» | ? |
| kult «молотити» | ? |
| κελεΐς «бойова сокира» | ? |
| kalopeilis «сапа, сікач» | ? |
| *skel-/ | ? |
| skalà «скалка» | ? |
| ска́лка «тріска, скабка» | ? |
| оскі́лок «тс.» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України