КОК — ЕТИМОЛОГІЯ

іншою є, мабуть, етимологія п. kok «волосся, зібране у вузол ззаду голови», болг. м. кок «тс.», які іноді зводяться через фр. coque «зачіска, бант у зачісці» до того самого coq «півень» (Kopaliński 501), але здебільшого виводяться від фр. coque «шкаралупа» (SI. wyr. obcych 362) або від фр. coque «клямка; неправильний вузол на канаті» (Gamillscheg 260, 366);

р. кок «тс.», очевидно, пов’язане з фр. coq «півень», звуконаслідувального походження (зачіска подібна до гребінця півня);

запозичення з російської мови;

бр. кок «тс.»;

р. кок походить від гол. kok «кухар», що виводиться з нар.-лат. cocus, яке продовжує лат. coquus «тс.», похідне від дієслова coquo «куховарю; варю, смажу», спорідненого з псл. *pektі, укр. пекти́;

запозичення з російської мови;

бр. болг. кок, п. kok;

нлат. coccus пов’язане з гр. κόκκος «зернина, ядро», словом нез’ясованого (можливо, неіндоєвропейського) походження;

запозичено з новолатинської мови (можливо, за посередництвом російської);

р. кокк, бр. кок, п. -kok, -kokus- ч. слц. kokus, болг. коки (мн.), м. -коки (мн.), схв. -кока, слн. kókus;

н. (бав.) [kockelefang] «тс.» походить від іт. coccoli di Levante «насіння з Леванту (Близького Сходу)», де coccoli (мн.) «насіння, плоди» продовжує нар.лат. coccula, зменшену форму від coccus «ягода», прийменник di походить від лат. de «від, з», Levante «(букв.) той, що сходить; схід (країни Близького Сходу)» є активним дієприкметником теперішнього часу від дієслова levare «підіймати», що продовжує лат. levare «тс.»;

на українському ґрунті зближене за народною етимологією з кукі́ль;

запозичення з баварського діалекту німецької мови;

р. кукольва́н «кукільван», кукельва́н, схв. [кок] «тс.»;

очевидно, похідне утворення від іменника KÓKO «куряче яйце»;

зближення з дісл. skaka «трясти» (Matzenauer LF 8, 193) або з р. чо́каться (Горяев 149) неприйнятні;

схв. ко́кати «смажити кукурудзу, так щоб зерна лопались», мабуть, сюди не належить;

р. ко́кать «бити, розбивати», кокаться «бити яйце яйцем», ко́кнуть «розбити; ударити; лопнути», [кок] (виг.) «стук, брязь, хлоп», бр. [ко́каць] «бити (особливо що-небудь кругле)», [ко́кацца] «битися яйцями; ударятися об що-небудь необережно»;

ісп. coca походить від етимологічно нез’ясованого слова мови кечуа kúka «кока»;

запозичено за посередництвом німецької (н. Koka) або французької (фр. coca) мови з іспанської;

р. бр. болг. ко́ка, п. ч. слц. koka, вл. kokain, схв. кока, слн. kóka;

звуконаслідувальне утворення, паралельне до близьких форм інших мов: фр. coco, лат. coco coco «тс.»;

псл. ko-ko-ko;

р. ко́ко, кококо́, п. koko-ko, ч. kokoko, болг. ко-ко-ко, схв. кò-ко-;

непереконлива думка про запозичення з романських мов;

псл. koko, слово дитячої мови з характерним для неї подвоєнням;

очевидно, виникло спочатку як звуконаслідувальне слово на позначення яйця, яке зносить курка (пор. також іт. cocco «яйце»,фр. coco «тс.»);

недосить аргументоване прийняття впливу фін. kukko «якийсь пиріг; півень» на російські діалектні форми (Kalima 122–123);

ρ. [κόко] «яйце», [κо́κа] «тс.; ласощі; іграшка; пшеничний хліб, пиріг», бр. [ко№ка] «яйце», п. koko «тс.», [koku] «картоплина», ч. koko «цукерки; [яйце]», нл. koko «яйце», болг. коко «тс.; горіх», м. коко «тс.; яблуко; цукерка»;

результат видозміни давнішого *кокоті́ти «тс.», похідного від вигуку ко́ко, що передає куряче сокотання (пор. [кокоті́ти] «лепетати, базікати», очевидно, через переносне вживання);

перехід к в ґ внаслідок одзвінчення відомий в українській мові і в ряді інших випадків;

псл. *kočetъ «півень»;

очевидно, утворення звуконаслідувального походження, пов’язане, як і [ко́кош] «півень», з вигуком ко́ко;

значення типу «пристрій для закріплення весла; кілок у плузі»та ін. є первісно переносними, що виникли за подібністю відповідних предметів до півня;

р. [ко́чет] «півень, півнячі шпорки; кілок для закріплення весел», бр. [ко́чат] «кочет», п. ст. koczot «звідник; дрібна монета», [kocot] «китичка, торочки», [kocatek] «мала, непомітна істота»;