КОВИЛ — ЕТИМОЛОГІЯ
ковила́ «тирса, Stipa L.; [біловус стиснутий (мичка), Nardus stricta L. Mak]» (бот.)
псл. *kovylь, похідне від kovati «кува́ти» (первісно «бити, рубати»), укр. кувати;
паралельне до гот. hawi «сіно», двн. hewi, нвн. Heu «тс.», похідних від рефлексів пгерм. *hau«бити, рубати», далі генетично пов’язаного з псл. kovati;
спочатку слово означало «те, що рубають (›косять)»;
менш переконливе пов’язання з р. ковыля́ть «кульгати, [гнути]» (Bern. І 594; Moszyński PZJP 65–66) або виведення слова як запозичення з тюркських мов (Менгес 105–107; Ванюшечкин РР 1971/2, 132–135);
р. ковы́ль «ковила», [ковы́л], бр. ковы́ль, др. ковылие, ч. kavyl (з р.), слц. kavyl’ (з р.), болг. [кови́л], схв. кòзūље, слн. kovílje «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
кови́л
«тирса»
кови́лє
«ковила пірчаста, Stipa pennata L.»
ковилка
«ковила волосиста (тирса), Stipa capillata L.»
кови́ль
«ковила»
ковильо́к
«ковила Лессінга, Stipa lessingiana Trin. et Rupr.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ковы́ль | білоруська |
| кови́л | болгарська |
| hawi «сіно» | готська |
| hewi | давньоверхньонімецька |
| ковылие | давньоруська |
| Heu «тс.» | нововерхньонімецька |
| *hau «бити, рубати» | прагерманська |
| *kovylь | праслов’янська |
| kovati | праслов’янська |
| ковыля́ть «кульгати, [гнути]» | російська |
| кòзūље | сербохорватська |
| kavyl' (з р.) | словацька |
| kovílje «тс.» | словенська |
| кувати | українська |
| ковы́л | українська |
| kavyl (з р.) | чеська |
| kovati «кува́ти» (первісно «бити, рубати») | ? |
| означало «те, що рубають (›косять)» | ? |
| ковы́ль «ковила» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України